Мій син був копією свого батька. Такий же вітряний. А серцеїд який! Що не день, то нова дівчина. Я розмовляла, намагалась змінити це в ньому, але нічого не виходило. Мені було боляче розуміти, що він грається почуттями інших людей.
Одного дня Сергій привів додому дівчину. Зовсім юну. Мініатюрну таку, зі світлим довгим волоссям.
– Люблю її, мамо. Хочу жити разом – поставив перед фактом син
– Ну тоді одружіться і живіть. Нема чого просто так дівчині голову морочити!
– Добре. Так і зробимо.
Я була здивована, але Сергій таки одружився з Олею. Я була горда за сина. Значить не такий він і поганий. Нагулявся і взявся за розум.
Проте за Олю я все ж переживала. Вона хороша дівчина. Натерпілась в житті, дай Боже. Росла без батьків, в дитячому будинку. Але це загартувало її і навчило давати раду в житті. Вчилась на юридичному факультеті, вже на 3 курсі знайшла собі роботу. Не сиділа і не чекала поки на неї все впаде з неба. Це мені в ній дужче за все подобалось. У нас були хороші стосунки. Дівчина стала мені рідною.
А от син мій пройдисвіт. Навіть перед весіллям хотів дати задню:
– Тобі не байдуже, як ми живемо? Розписані чи ні, кому яка різниця? – почав син
– Мені образливо за Олю! Не роби з нею так! Ти спитав її чи вона хоче таких відносин? – відповіла я
Після цієї розмови Сергій все ж таки схаменувся.
Нещодавно Оля підходить до мене. Схвильована. Вся на емоціях.
– Мамо, я вагітна! От сьогодні ходила до лікаря – сповістила радісну звістку дівчина
– Так це ж чудова новина! Ти не хвилюйся, тобі тепер не можна. Я допоможу тобі зі всім.
Син звістку про вагітність сприйняв холодно. Наче, це і не його дитина. Це в його стилі. Вирішила не робити з мухи слона. Це ж велика відповідальність, можливо так він справляється зі своїми емоціями.
Час промайнув дуже швидко! Ось Оля уже в пологовому народила двійню. Двох маленьких надзвичайних дівчаток. Я любила їх понад усе на світі.
Сергій своєю чергою не міг не виділитись:
– Тепер ще й двох годувати! – сказав якось син.
– Не гніви Бога! Хіба можна таке говорити! Дякуй за те, що маєш. Головне, що діти здоровенькі. Тобі живеться погано чи що? – намагалась дати настанови сину.
Він замкнувся. Став ще холодніший. Дратівливий. До Олі ставився, мов до чужої.
Вона плакала. Часто. Невістка намагалась налагодити стосунки з чоловіком. Але куди там! Він ніби черствий шматок хліба.
Врешті син почав пізніше приходити додому, а то й пропадати на декілька днів.Одного дня заявив:
– Розлучаємось.
Для мене це було очікуваною розв’язкою. Я могла чекати такого підступу від сина. Але Оля… Вона була сама не своя.
Я підтримала її. Встала на її сторону. Сергій розгнівився на це. Як так – адже ж він мій син!
– Я безліч разів намагалась достукатись до тебе. Ти не хотів мене слухати. Ти робиш негідний вчинок зі своєю жінкою і дітьми. Але вони залишаться тут, бо їм більше нікуди іти.
Після цих слів син зник з догму на кілька років. Ні слуху ні духу про нього.
Аж ось приходить повістка зі суду. Сергій хоче поділити будинок. А як ж нам тепер бути?
Оля заспокоїла мене:
– Це його дім. Він тут народився і виріс. Я знала, що рано чи пізно це станеться. Тому частину зарплати відкладала на житло. Ми переїдемо тут.
Невістка забрала мене до себе. Я була приємно здивована, бо думала, що залишусь доживати свою старість в самотності. Я ж уже не потрібна їм – онуки виросли, ось уже другий клас закінчили.
Але Оля наполягла на моєму переїзді. Без вас, каже, не піду нікуди.
– Олю, тобі пора влаштовувати своє особисте життя. Ти молода дівчина. У тебе ще все попереду – натякнула їй.
– У мене уже все влаштоване. Маю двох чудових доньок і маму. Чого ще треба? – відповіла з посмішкою невістка.
Ось воно щастя – почути такі слова. Син з життя зник, зате з’явилась дочка, яка стала для мене ріднішою за все на світі.
Як ви гадаєте, винна жінка у тому яким був її син? Чи їй було не під силу навчити його правильним цінностям?
