Дівчина крокувала до колії. Ось залишалося декілька кроків, навіть побачила на табло, що її потяг прибув. Вже перестало дощити та сонце визирнуло з-за хмар. Як раптом вона вже стоїть по коліна в калюжі.
– Агов, пане, а можна обережніше їхати? Просто справжній нахаба!
– А ти чому ґав ловиш та мені під ноги їдеш? Сама винна, – крикнув незнайомець, який обляпав дівчину.
Оленка ледь не заплакала. На новенькому пальто, на яке вона витратила майже всю свою зарплату, тепер красувалися коричневі плями. Незнайомий чоловік так поспішав, що своєю валізою обляпав дівчину.
– Здається, що дорослий чоловік, а поводиться так, немов дитина мала, – пробурмотіла дівчина.
Де-не-де вийшло затерти плями вологою серветкою, однак розуміла, що після приїзду додому треба негайно віднести пальто до хімчистки. Провідниця косо глянула на неї та нехотячи пропустила до вагона. У купе було затишно та ще не прийшли інші пасажири. Або ж Оленці просто пощастило та вона їхатиме без сусідів.
Однак, через декілька хвилин дверцята відчинилися та до салону увійшов той самий незнайомець.
– Ну і день сьогодні. Просто уві сні навіть про це мріяла, щоб з вами в одному купе їхати, – єхидно промовляє дівчина.
– А якщо вам щось не подобається, то виходите у тамбур або ж взагалі в інше купе перейдіть, – відповів чоловік.
Дівчина дістала вологі серветки, які встигла купити у магазинчику біля вокзалу та ретельно витирала плями.
– Дуже смішно. І чому саме я? І так клопотів вистачає, а ще через вас пальто у мене брудне!
– Ну з тим, що ви назвали мене нахабою, я не погоджуюся. Розумію, що вийшло непорозуміння, але ви там стояли, немов стовп з ліхтарем, а я дуже поспішав. Ну і не винен, що тоді так дощило. Краще пропоную почати наше знайомство з початку. Мене звати Влад. А тебе?
Оленка тільки закотила очі та невдоволено фиркнула.
– А я можу вгадати твої ім’я. Ти Оленка, так? А ще працюєш організатором свят. Весілля, корпоративи, дні народження, так?
Дівчина здивовано закліпала очима. Ледь рота не відкрила від такого здивування.
– Ха, можеш подумати, що я екстрасенс. Але у тебе тоді випала візитка з кишені. Ну я її підібрав.
– Дуже смішно. Краще, щоб не зіпсувати цю поїздку, то пропоную просто мовчати. Займайтеся своїми справами, а я хочу спати. Розмови з таким блазнем мене не цікавлять, – пихато відповіла дівчина.
А Влад розсміявся. Щось пробурмотів під носа. Але Оленка одягла навушники та накрилася ковдрою, адже втомилася після чергового корпоративу. Стояла всю ніч на ногах та хотіла виспатися хоча б годинку у потязі. Ввімкнула музику для релаксу та миттю заплющила очі.
Прокинулася через декілька годин від того, що хтось нахабно її трусив за плече. Вже хотіла надавати стусанів Владові, але це була старенька провідниця:
– Ось чай, через 30 хвилин прибуваємо до Києва, кінцева зупинка.
Дівчина радісно видихнула. Але не через те, що скоро завершиться така весела поїздка. У купе нікого не було, а отже, вона спокійно доїде додому без надоїдливого сусіда.
– О, спляча красуня вже прокинулася. А я тобі смачного приніс. Тут шоколадка, крекер, є ще навіть вафлі. Все купив у буфеті. Ну годі на мене ображатися, така гримаса тобі не личить. Ну вибач, що так сталося, я ж не навмисне це зробив. Хочу ось так компенсувати свою провину. Знаю, що ви, дівчата, обожнюєте різні солодощі, – посміхався Влад.
Оленка закотила очі та нехотячи взяла велику плитку улюбленої шоколадки – Мілка з горішками. Добре, що провідниця принесла чаю. Влад розповідав якісь веселі історії, а вона зацікавлено слухала. Хоча намагалася удавати, що хлопець їй байдужий та вона ображається. Однак, він розповідав про такі кумедні випадки, що вона навіть декілька разів чаєм подавилася від сміху.
– Ну, дякую за таку веселу поїздку, прощавайте, – сказала дівчина та вийшла з купе.
Додому вона повернулася пізно. Тоді була субота, вечір, а отже, у місті були великі пробки. Однак, весь час думала про такого нахабного незнайомця. Згадувала його веселі історії, а яка у нього щира посмішка та привабливий погляд.
– Ого, Олено, ти що, свято у свинарнику організовувала? – зустріла сусідка по кімнаті.
– Ну так, звісно. Там ще замість гостей корови та качки були.
За чашкою ароматного чаю розповіла про випадкове знайомство з Владом.
– Знаєш, а такі зустрічі – це не просто так. А, можливо, що Влад – твоя доля, – єхидно посміхалася сусідка
-Сплюнь! Ще такого нахабного хлопця на мою голову не вистачало. Теж мені, кавалер знайшовся, – відповіла дівчина.
Однак, навіть потім на роботі не могла забути про хлопця. Весь час здавалося, що її переслідує погляд Влада.
– Олено, тут замовлення для тебе. Свято для хлопчика. Хочуть з тобою зустрітися та все обговорити, – сказав директор фірми, де працювала Оленка.
Вона з радістю погодилася. Якраз сподівалася, що за це свято їй багато заплатять та вона зможе нарешті віднести пальто до хімчистки. Тим паче, що вона дуже любила організовувати дні народження для діток, адже чого тільки вартували їх щирі посмішки.
Клієнт назначив зустріч у великому офісі. Можливо, що це батьки іменинника просто не змогли зустрітися у кафе чи прийти до неї.
– Доброго дня, я Олена, організатор…. – і вона просто заклякла на місці.
У кабінеті стояв Влад та щиро посміхався:
– Привіт, просто хотів тебе ще раз побачити і так хитро спланував нашу зустріч. І взагалі, ти мені так сподобалася, всі ці дні тільки про тебе і думав. Ми вже дорослі люди, тому виходи за мене.
Він став на одне коліно та простягнув їй золоту каблучку. Оленка голосно розсміялася:
– Так, я згідна. Але тепер ти віднесеш моє пальто у хімчистку!
Влад від щастя підняв дівчину на руки та ніжно поцілував. Ось така цікава історія знайомства вийшла.
А ви вірите, що такі зустрічі з незнайомцями – це наша доля? Чому?
