Вона завжди сиділа за зупинкою. Звиклі до цього перехожі, акуратно обходили її. Бабуся завжди приносила з собою маленький дерев’яний стільчик і велике покривало, на якому були розкладені скарби. Її було важко назвати грамотним продавцем, тому як товари навряд чи когось цікавили. Жінка пропонувала придбати старі газети, уламки від конструктора, паростки квітів, які дуже нагадували бур’яни. Але не тільки таким асортиментом вона привертала увагу. Поруч з підприємницею постійно знаходився кіт. Тварина покірно складала бабусі компанію на цілий день
Ілюстративне фото. Зображення не є документальним підтвердженням описаної ситуації.
Світлана часто проходила повз дивну бабусю з вихованцем. Але сьогодні вирішила зупинитися.
«Доброго дня, як продажі?» – поцікавилася вона.
«Добрий день, та як, поки тиша, не хочуть люди мій сміття купувати».
«Так чому сміття?».
«Я ж розумію все. Ти думаєш, доню, я божевільна і думаєш, що це комусь потрібно»
«А що з вами сталося? Вас хтось змушує сюди ходити?»
«Ні, я сама, все сама. У ситуацію я неприємну потрапила. Вирішила квартиру поміняти. Навіщо думаю двохкімнатна бабці потрібна. Квартплата велика, та й гроші зайві не завадили б. Ось зв’язалася з дівчиною, на кшталт порядною, яка пообіцяла мені однокімнатну поряд. Одним словом, немає більше у мене квартири. Але я не звинувачую нікого, сама винна».
«А ви в поліцію зверталися? Це ж чорні ріелтори, напевно».
«Ходила, доню, шукають вже два роки їх».
“А ви де живете?”.
«А я на цокольному поверсі живу, там і двірник, і підсобка, так ось туди пустили мене. Спасибі, люди добрі, навіть кота мого не вигнали».
«Як звуть вашого симпатягу?»
«Дружок. Знаю, що так зазвичай псів кличуть. А як його ще кликати, якщо друг він мені».
«А пенсію ви отримуєте?».
«Та хіба можна назвати це пенсією. Вистачає тільки на їжу, та на ліки. Та й двірникові треба давати на випивку, щоб не вигнав з підсобки. Ось торгую барахлом всяким. Іноді купують що-небудь. А всі грошики на Дружка йдуть».
“Як же так? Вам же більше потрібно?»
«Я тобі так скажу, дитинко, я сама шматок хліба не з’їм, а його нагодую, він же рідний мені. Нікого у мене крім нього не залишилося. Син загинув десять років тому, а чоловік ще в молодості згинув десь на півночі».
Ілюстративне фото. Зображення не є документальним підтвердженням описаної ситуації.
Світлана вирішила допомогти старенькій. Відкрила гаманець, але горда бабуся заявила, що милостиню не просить, а просто підробляє. Тоді дівчина придбала кілька газет і дивну рослину. Бабуся довго дякувала, а потім попросила доглянути за товаром хвилин п’ять. Через десять хвилин, старенька повернулася. В руці вона тримала пакетик з кількома сосисками і невелику булочку. Дружок дуже зрадів презенту і приступив до трапези. Бабуся поспішила відламати коту більше половини булочки і дала сосиску. Старенька розповіла Світлані, що її звуть Ганна Іллівна. Все життя пропрацювала вчителькою в школі. А ось тепер на старість років доводиться тинятися на вулиці.
Світлана пішла на роботу. Її почуття були змішані. Здавалося б, звичайна бабуся, але доля складна. Але ж не озлобилася, не звинувачує нікого. В голові дівчини лунали слова бабусі «я сама шматок хліба не з’їм, а його нагодую, він же рідний мені».
На наступний день Світлана зайшла в магазин, щоб купити їжі для бабусі і її улюбленця. Вранці звичної парочки за зупинкою не було. В обід вони так само не прийшли. Бабуся і її кіт Дружок більше не з’являлися. Світлана дуже переживала з цього приводу і на наступний день пішла до двірника дізнатися, куди поділася бабуся. Виявилося, що у бабусі вночі піднялася температура і її відвезли до лікарні. Застудилася бабуля на вулиці і злягла.
Коли Світлана прийшла провідати бабусю в лікарню, то вона насамперед сказала за кота, що він зараз в підсобці один і голодний. Дівчина заспокоїла Анну Іллівну та обіцяла подбати про котика. Світлана забрала кота з підсобки і віднесли до себе додому. А коли стареньку виписували з лікарні, Світлана вмовила її поїхати до неї в село недалеко від міста. Там у Світлани залишився будинок від її бабусі. Якраз дівчина не знала, що з будинком робити. Продавати начебто шкода, пам’ять про бабусю, а без господині будинок зовсім розвалиться. От саме цей будинок і став у нагоді. Ганна Іллівна поселилася зі своїм котом в цей будинок і буквально за кілька днів навела порядок. І коли Світлана через тиждень приїхала провідати своїх нових постояльців, вона не впізнала будинок. Все було як раніше, коли жила її бабуся. Ганна Іллівна все прибрала, помила, випрала і приготувала до приїзду Світлани великий яблучний пиріг.
Ілюстративне фото. Зображення не є документальним підтвердженням описаної ситуації.
Вони проговорили за чаєм весь вечір, а Дружок лежав задоволений на грубці і спостерігав за ними зверху. Їдучи на наступний день назад в місто, на душі у Світлани було так легко, як ніби вона зробила щось важливе, щось значуще в житті. Значить так і повинно було бути. І дівчина розуміла, що зробила все правильно. Її серце гріло, що тепер у неї є бабуся і кіт, які її чекають кожні вихідні.
Що ви скажете про такий добрий вчинок Світлани щодо самотньої бабусі?
«Після весілля все вляжеться», — написав майбутній чоловік доньки іншій жінці, поки я несла коровай до зали.
Застосування сухої гірчиці від шкідників на городі. Простий та дієвий засіб
12 цікавих фактів про підсвідомість людини, які вас здивують
Наношу це під очима – до ранку жодної зморшки. Хороший ефект після першої процедури
Смачні та пишні млинці на молоці, за бабусиним рецептом
Я була заміжня за Сергієм недовго. Спочатку мені здавалося, що все буде нормально. Але дуже швидко я зрозуміла, що в нашому шлюбі нас було троє. Я, Сергій і його мама Марина Борисівна.
Колись у мене була сім’я: ми з першою дружиною Ірою виростили доньку, купили квартиру, жили спокійно. Але потім у моєму житті з’явилася Поліна, і я все зруйнував.
Я ніколи не думала, що в нашій родині тема онуків стане такою дивною. У нас усе було навпаки. Мій чоловік Ігор дуже хотів онуків. Постійно казав, як водитиме їх на рибалку, як збудує на дачі будиночок, як вчитиме всього.
Я з Денисом була багато років. Познайомилися ще в університеті. Я сама до нього тягнулася, допомагала з навчанням, завжди була поруч. Потім переїхала до нього, і якось так вийшло, що я все тягнула, а він просто жив поруч.
Я все життя була дуже близька з мамою. Вона виховувала мене сама, про батька я майже нічого не знала. Для мене мама завжди була найріднішою людиною. Ми часто бачилися, гуляли у вихідні, ходили в кіно, могли просто пити чай і говорити про все.
Я виросла в сім’ї, де спокій був рідкістю. Батьки любили гулянки більше, ніж тихе домашнє життя, а мене часто рятувала бабуся. Коли в домі не було грошей, все було більш-менш тихо.
Колись я й сама не вірила, що можу опинитися в такій історії. Завжди засуджувала жінок, які зв’язуються з одруженими чоловіками.А потім у моєму житті з’явився він.
Я з чоловіком разом уже багато років. У нас є донька Оля, звичайна сім’я: робота, дім, школа, постійні витрати. Зайвих грошей у нас ніколи не було. Зі свекрухою в мене наче й не було відкритої війни.
Гості – як риба, на 3 день починають погано пахнути. Так можна сказати про кожну гостину моєї свекрухи. Та, на щастя, я зуміла зробити так, що Ольга Дмитрівна раз і назавжди забула до нашої квартири дорогу!
Олена переїхала з чоловіком в село. Але жінка не підозрювала з якими сусідами їй доведеться жити
Не розумію, чому вона так болісно реагує на моє прохання просто піклуватися про свого чоловіка. Не знаю, на чому тримається їх сімейне життя
Відчуваючи різкий біль внизу живота я вирішила вийти назовні, і йти по трасі в надії, що машини мене помітять
Ефективний відбілювач тканин у домашніх умовах. Про подібне ви навіть не мріяли!
Як я з дітьми завдяки власним родичам залишилася без даху над головою
