– Бабусю, дякую, але я не буду їсти цей суп – кажу спокійним тоном та чемно відсуваю тарілку геть.
– Господи, та хіба так можна? Люди під час війни та голодували, а ти чисто знахабніла – від їжі відмовляєшся! – обурено відповідає бабця.
– Але зараз війни нема. Та і взагалі, мені такого їси не можна. Він у тебе ого який жирний, а мені таке шкідливо для шлунка!
Бабуся тільки покивала головою та забрала тарілку.
– Я зараз йду на город, буду помідори садити, поки ще сонце не так припікає. Там куряче м’ясо, посмаж собі щось на обід.
– Ні, бабцю! Мене дівчата вже чекають біля паркану, хочемо зробити собі манікюр з пелюстків тих квітів, що біля нас ростуть – виглядатимуть, як справжні довгі нігті! – починаю скавуліти такий тоном, немов голодна собака
– Ну то і сиди голодна цілий день! Можеш порізати м’ясо на шматочки, кинути у каструлю варитися і маселко потім докинути – щоб не позлипалися – каже бабуся, одягаючи великого солом’яного капелюха на голову. Почала десь шукати свою мотику для городу
– І все? Більше нічого? – здивовано перепитую
– Ні. Варити треба десь 30 хвилин, але на маленькому вогні. Для смаку можна посолити та зелені якоїсь докинути. Петрушкою посипати чи кропом, щоб смакувало краще – сказала та грюкнула дверима.
Справді, все було так смачно! Я ще дорізала помідорів та огірка, зробила невеличкий салат зі сметаною.
– Нічого собі! Не можу повірити власним очам – сміється бабуся – Ти головне тарілку разом не проковтни!
-Я тобі також приготувала, ось там є порція.
– А я не їм м’яса. Ще з юності. А от салатиком з радістю поласую.
Ось так минуло моє літо – бабуся розповідала про всі тонкощі кухні та ділилася власними секретами.
– Не треба готувати все й одразу! Замаринувала та поставила м’ясо у духовку, то вже можна починати картоплю чистити. Бо якщо будеш поспішати – то щось недовариш і воно буде сире, а щось буде черстве, немов камінь. І слідкуй за місцем – кухня має бути чистою!
– Та досить повторяти. У мене нема додаткової пари рук чи помічника особистого. Сама знаю, що робити, надоїло ці повчання слухати.
– Зараз твій язик поганий кину у каструлю варитися. А така чистота допоможе тримати кулінарний процес під контролем. Нічого зайвого під рукою валятися не буде. І масла багато не клади, бо він може весь смак перебити!
– Але так смачніше!
– Ага, а потім будеш за столом на двох стільцях сидіти. Давай, ставай біля мене, буду тобі показувати, як картопляний суп варити. І не роби кислий вираз обличчя, тут нема нічого такого важкого!
Потім ми пішли на город по зелень та овочі. Рвали петрушку, кріп, огірки, помідори, перець, цибулю, моркву. Потім все то обсмажували на вогні та кидали до супу.
– Та що ти так ріжеш неохайно! Маленькими шматочками, щоб воно красиво виглядало. Бідний твій майбутній чоловік! Замориш його голодом! Йди, бери дощинку та ніж – декілька шматочків м’яса треба до супу кинути.
А результат і правда був таким смачним та ароматним. Здається, що то не суп, а цілий акваріум у тарілці – зелень була замість водоростей, золотиста морквина нагадувала невеличких рачків, а молода картопля – акула.
А ввечері на десерт бабуся запекла гарбуза.
– Тільки глянь, яка краса. Я вже повчу про запах – каже вона та водить над гарбузом ложкою, з якої стікає золотистий мед. Глянула на мене, доторкнулася своєю зморщеною долонею до щоки – Дякую батькам за таку онуку. Хочу ще тільки тобі цікавого розказати та показати.
Вечеря не дуже то й була апетитно. Я не фанат такого десерту, люблю суші та пасту. Але складалося відчуття, що для бабусі було справжнім злочином – насолоджуватися їжею. Заради неї удала, що гарбуз з медом був дуже смачним.
– Нехай твоя мама далі тебе вчить, як роли крутити чи що ти там робиш собі на вечерю, коли в місті живеш. У мене тут просто і смачно. Не потрібні мені тут піци, суші, панкейки. А мені не до розкоші такої було колись. Жили ми бідно, але старалися готувати смачно й ситно. Колись моя мама на вечерю нарізала спечений хліб та наливала склянку парного молока – радості не було меж! Не те, що зараз – є доставка та ресторани, а хтось має власних кухарів, які їм все готують. Бог дає вам все для щастя, а ви того не цінуєте. Хоч ти, онуко, не гріши, а знай ціну тій їжі.
Щоразу, коли бабуся нарізала хліба, то хрестилася та цілувала окраєць.
А ви полюбляєте готувати разом зі своєю мамою чи бабусею родинну вечерю?
