– Так вилетіло з голови зовсім! – розповідає пенсіонерка Марія Петрівна. – На початку місяця ще згадувала, що у Бориса день народження, треба буде дзвонити, вітати. А потім щось закрутилася тут на дачі, і все … Я взагалі, чесно кажучи, загубилася вже, яке число на календарі, який день тижня. Не працюю ж! Тому і за числами не стежу … Так Борис навіть не помітив, що я не зателефонувала, йому чотири роки виповнилося, він ще не розуміє нічого. А для невістки, звичайно, трагедія! Надулася знову, як миша на крупу! Образилася …
Син Марії Петрівни з невісткою ровесники, їм зараз сорок – дитину вони народили досить пізно.
– Все на ноги ставали! – зітхає Марія Петрівна – Квартиру купували, машини міняли, по світу їздили. Я вже думала, і не буде у них дітей. Але ні. Світлана наша встрибнула в останній вагон, встигла-таки!
Материнство своє невістка Світлана несе, як прапор, і відноситься до всього занадто серйозно, на погляд свекрухи.
– Якщо на банці написано – давати з семи місяців, в шість нізащо не дасть! – усміхається Марія Петрівна. – То не говори, в це не грай, та ну!
Як анекдот, Марія Петрівна згадує випадок, коли однорічний Борис, тільки починав самостійно ходити, вдарився об стільницю.
– Заплакав, звичайно! – згадує Марія Петрівна. – Я його підхопила на руки, кажу, «У кішки болить, у собаки болить, у Бориса не болить!». Ну завжди так діткам кажуть, я сина маленького теж так втішала. Але Світлана налетіла на мене прямо орлицею! Як ви можете, мовляв, дитині ТАК говорити! Виростите егоїста, думає тільки про себе! Дитя плаче, а ця кричить, жах якийсь!
У Світлани зібрана вже ціла коробка сувенірів, пов’язаних з дитинством Бориса: перший костюмчик, бірочки з пологового будинку, брязкальце, носочки, черевички, зліпки руки і ноги, якісь каракулі – типу малюнки, які малюк намалював роки в півтора.
Марія Петрівна щиро не розуміє, навіщо зберігати весь цей мотлох.
– Народять до сорока років і з розуму сходять! – резюмує вона.
Ідеальною бабусею Марія Петрівна себе не вважає, життя присвятити онукові не готова, і навіть в гості без батьків брати його хоче не сильно.
– Та ну, якщо раптом якась подряпина або синяк, це в житті не будеш виправданий потім! – махає вона рукою. – Така відповідальність мені не потрібна.
Проте, за два роки траплялися ситуації, коли допомога з дитиною була необхідна. Коли дитині було рік, Світлану відвезли на швидкій з апендицитом, а минулої осені її скрутила сильна кишкова інфекція. Обидва рази Марія Петрівна, ні слова не кажучи, одразу прийшла на допомогу. Приїхала до молодих і жила у них кілька днів, дивилася за Борисом.
… Само собою зрозуміло, Світлана дуже уважно ставиться до днів народження сина. Малює плакати з фотографіями особливо пам’ятних моментів за рік, замовляє торт, збирає гостей. Цього року, однак, у зв’язку з самоізоляцією домовилися гостей не запрошувати, навіть близьких. Тим більше більшість родичів роз’їхалися по дачах.
Чесно кажучи, Марія Кузьмівна полегшено зітхнула, дізнавшись, що свята в цьому році не буде, і їхати в гості не треба.
– Вирішила, що подзвоню, привітаю по телефону, а потім, при нагоді, куплю якусь іграшку. І забула! Зовсім з голови геть! Схаменулася тільки на наступний день. Кинулася дзвонити, звичайно, кажу – хоч пізно, але хочу привітати онука. У невістки тон крижаний. Ви б ще через місяць згадали про онука, заявила – і трубку кинула … Через таку дурницю не розмовляє зі мною два тижні, уявляєте? Заблокувала всюди, трубку не бере. Син каже – мама, та не звертай уваги, налагодиться все. А мені вже теж прикро. Ну забула, і що? Прямо пуп землі зі своїм Борисом! Вічно роздуває з мухи слона на рівному місці …
Свекруха дійсно винна, повинна посипати голову попелом і просити вибачення? Про свій день народження не забуває. Це показник відношення до онука.
Якби любила дитину, про день народження не забула б ні за що? Чи невістка дійсно роздуває з мухи слона? Що думаєте?
