Ця історія буде про моїх батьків. Про їхні світлі почуття. Якось на великодньому ярмарку тато побачив її у білій сукенці. Мамині голубі очі назавжди викарбувались у його пам’яті, а серце ще ніколи так сильно не билося, її врода здалась йому найгарнішою у світі. Він закохався. Тоді батькові було 17 років, а мамі 14. Та це його не зупинило, він зачекав до її повноліття і зробив пропозицію руки та серця.
Їхнє життя не було заможним. Обоє зі села, працювали на фермі, але ніколи не жалілися на долю. Мама доїла корів, а тато працював на тракторі та після кожного важкого дня вони з вдячністю дивилися один на одного і раділи цьому дню і щасливі чекали на наступний. Це нам з братом завжди здавалося чимось таким чудовим. Здавалося у всіх такі стосунки, але на жаль ні.
У моєї подруги батьки часто сварилися, навіть через те, хто поставить чайник. У моїй сім’ї все відбувалось навпаки. Тато і мама обоє хотіли поставити чайник і весело сперечалися хто це зробить. Вони хотіли спростити життя один одному і постійно забирали на себе побільше завдань. Чим більше хтось хотів взяти на себе, тим більше другий це робив взамін. А коли твій партнер бере на себе менше, то і тобі хочеться взяти ще менше. Я це зрозуміла з часом. Твої дії та зусилля кохана людина лише примножує. І лише від тебе залежить в яку сторону рухатись. Так і у моїх батьків – кожен хотів зробити день іншого трохи кращим і легшим.
Мені пригадався один момент, дивно, що я його досі пам’ятаю. Якось мама підпрацьовувала бухгалтером у садочку, робила зранку звіти і їй потрібно було багато рахувати. А тато в той час любив голитися і наспівувати якусь пісню.
– Припини співати, будь ласка, я постійно збиваюся!
– От зараз ти кажеш, щоб я не співав, а настане момент, коли ти будеш думати, як було добре, коли він співав.
Ці фрази я ніколи не забуду. У них справді був щасливий шлюб. Та і стосунки були не просто серйозними й глибокими, але й веселими. Вони постійно любили жартувати. Подібного шлюбу я більше ніколи не зустрічала.
Батько щодня молився і дякував, що Бог послав йому таку чудову дружину з якою він створив таку ж чудову сім’ю. Ми з братом виросли у цілковитій любові, повазі, підтримці й взаєморозумінні. Батьки для мене назавжди будуть прикладом натхнення.
Коли мати померла батько не впадав у депресію з горя. Звісно він сумував за нею. Але був вдячним Богу за те, що муки розлуки терпить він, а не вона.
А ви зустрічали такі стосунки?
