Я закінчила підмітати в усіх кімнатах. Взяла відро, ганчірку і швабру, помила добряче і сіла перепочити. А почули звуки ніби щось сиплеться. Зайшла на кухню і побачила як свекруха розсипає на чисту підлогу шкаралупу від соняшника. А ще зухвало подивилася мені в очі й посміхнулась.
– Ви навіщо це зробили? Я бачила, що спеціально! Невже не видно, що я щойно вимила підлогу!
– Та ще раз помиєш! Ти молода, сил повно! – розвернулася і зі задоволеним обличчям пішла в кімнату.
Я знову взяла совок і мітлу і стала прибирати. А жінка відкрила газету, яку прочитала вже вздовж і впоперек та сиділа пишаючись своєю витівкою.
– Що я вам такого зробила, що ви мене так ненавидите? Вам подобається з мене знущатися? Я ж для вас і готую, і перу, вас доглядаю і моя дочка завжди допомагає як ви тільки скажете. В чому справа?
Жінка навіть не глянула на невістку і не промовила жодного слова. Жінці стало так прикро, що вона розплакалась, помила ще раз підлогу і пішла працювати на город.
Вона завжди була заклопотала хатніми обов’язками. Щодня мала багато справ, а часом до вечора була повністю знесиленою. Її чоловік помер дуже давно, дочці ще не було і 4 років. А свекруха після похорону заявила, щоб я залишалася жити з нею, бо не хоче пліток по селу, наче вона її вигнала.
Я погодилась без зайвих вагань. Та і жити було ніде. У батьків маленька квартира, а ще там сестра з дітьми, ми б фізично усі не помістилися б. Я все сподівалася, що попри важкий характер свекрухи ми знайдемо спільну мову. Принаймні, якщо не одразу, то з часом. Але цього не трапилося.
Свекруха була ще тою актрисою. Коли ми разом були на людях вона не дозволяла собі мене принижувати чи говорити на підвищених тонах. Та тільки ми переступали поріг хати, як я могла наслухатися такого, що вуха в’януть. І це практично щодня!
– Таку дурепу, як ти ніхто більше не захоче! Тож сиди та не рипайся! Думаєш чоловік прийме тебе з дитиною? Не сміши! Ти більше нікому не потрібна! Роби, те що тобі говорять і отримаєш мій будинок! А якщо почнеш капризи показувати, то тебе мої племінники зразу же виселять! Зрозуміла?
Так я змушена була терпіти всі її вибрики, бо хотіла кращого життя для дочки. Свекруха всю пенсію витрачала на себе, мені казала купувати лише найкращі продукти. Її міцному здоров’ю можна було позаздрити, старій виповнювалось 90 років!
Я вже багато разів пожаліла про те, що погодилась тоді залишитися тут. Моя дочка виросла і закінчувала інститут, знайшла собі хлопця і планувала виходити за нього заміж. Він обіцяє забрати її жити до себе. Сподіваюся у неї буде щаслива доля.
А я своє життя згубила, вже нічого не повернеш.
Як бути бідній жінці?
