На весіллі Надії з Василем веселились і раділи всі, окрім батьків нареченої і її старшої сестри Тані.
Вони зажурено споглядали за усім банкетом.
У Наді і наречений багатий, і житло своє буде, і свекри привітні і дружелюбні.
А от у Тані всього цього не було, попри те, що вона старша і швидше повинна була заміж виходити. Батьків це неабияк турбувало, адже виховували вони їх однаково!
Хоч і характери у них завжди різні були.
Надя весела щебетушка з ямочками на обличчі, зі світлим кучерявим волоссям, постійно посміхалась. А Таня насуплена, сумна і мовчазна. Вона постійно сутулилась і ховалась від усіх.
Мама намагалась однаково їх одягати. Одну не гірше другої.
Таня розуміла, що сестра красивіша від неї, проте ніколи цього не показувала, завжди добре до неї ставилась.
Коли вони підросли, у Наді з’являлись і подружки, і кавалери, а от Таня так і була сама..
Вона навіть не намагалась гнатись за Надею. Розуміла, що не зможе… Вчитись пішла в училище на кухаря, а сестра вступила в університет на ландшафтного дизайнера. Тут їхні дороги остаточно розійшлись…
Минуло два роки після весілля.
Надя з Василем придбали свою квартиру, почали самостійне життя.
Таня так і жила з батьками. Змирилась, що нічого більшого мати не буде. Та нещодавно її підвищили до шеф-кухаря. Зарплата суттєво піднялась. Дівчина аж повеселішала. Вирішила, що пора щось змінювати. Почала орендувати квартиру недалеко від роботи.
Батьки, звісно, не дуже цього хотіли. Хвилювались. Та молодша донька їх заспокоїла:
– Так буде краще для неї. Може, і особисте життя влаштує!
– Та кому вона потрібна! Несучасна та й непоказна, за собою не стежить.
Надя допомогла сестрі трохи преобразитись, привезла їй купу свого одягу. Щось підійшло, щось ні. Та вона тепер виглядала по-новому.
А на день народження сестра з чоловіком подарували Тані коротеньку шубку з песця. Та засоромилась, але подарунок прийняла з вдячністю. Та ось з нареченими справи поки йшли не дуже.
Хоча за деякий час уся родина дізналась шокуючу новину – Таня вагітна!
Її все питали: хто батько? Та вона мовчала.
Навесні у Тані народився синочок, здоровий малюк, міцний, доношений. Вона назвала його Едуардом, і сімейство знову спантеличилося: чому таке дивне ім’я?
– Нормальне ім’я – знизала плечима Таня.
І раптом у молодої мами несподівано з’являється нова квартира, та ще й автомобіль на додачу! Тут вже рідні не витримали – зібрались і вимагали пояснень!
– Це подарунки сину від батька – оце й усе, що сказала.
Згодом всі змирились, з мовчанкою Тані, зрештою вона завжди була такою скритною. Надя інколи приходила до племінника, приносила йому подаруночки. Сама з дітьми ще не спішила. Їй все кар’єра була в голові.
Новоспечена бабуся переживала мовчки, а дід постійно бурчав, що Таня чогось накоїла і приховує правду від батьків.
Але одного разу батькам в будинок доставили величезний кошик всякої їжі: фрукти, овочі, м’ясо, сир. Все найсвіжіше, добірне. Але ні записки, ні повідомлення, від кого цей «ріг достатку». Кур’єр вручив кошик і втік.
Батьки подумали, що це якась помилка. Скоро за тим кошиком повернуться.
Ввечері дзвінок в двері і на порозі стоїть Таня з онуком і міцний дужий чоловік років 50. Темноволосий, бородатий, смуглий.
– Добрий вечір. Я Олександр. Але мене всі Аліком кличуть. Я батько вашого внука.
Жінка з чоловіком аж присіли від несподіванки. Такого вони точено не чекали.
Зять був вірменом. Працював директором ринку. Той кошик був подарунок від нього.
Він не був красенем. Вже у віці, волосся хоч і густі, але з сивиною, на щоці помітний шрам. Але очі добрі і усміхнений.
Раніше він був одружений, теж на українці, але вона померла два роки тому, так і не подарувавши йому дитину. Пізніше він зустрів Таню. Так все і закрутилось.
– Вона у вас особлива, – сказав Алік, з ніжністю дивлячись на почервонілу жінку, яка навіть якось змінилася, поправилася після пологів, покращала. – Ми любимо один одного, син у нас. Тільки заміж за мене не йде. Каже, батьки не пустять за вірменина
– Та ми й не знали ніколи, Таня нам не казала, хто батько Едіка – сказала мама.
– Я знаю. Довго ж я її умовляв на знайомство з батьками.
Чоловік батькам сподобався. Впевнений, відкритий, добродушний. До Вірменії повертатися не збирається, прижився тут. Ринок тримає в своїх руках, щоб ніякої мафії і темних справ тут не крутилося. А заради майбутньої дружини і сина в коржик розбереться, але зробить їх щасливими.
Все-таки зіграли весілля. Пишне-пишне! І жити переїхали у його будинок великий. Алік подружився з сім’єю Наді. Вони часто разом проводили час.
– Дочекалася дочка свого щастя, – говорила мама зі сльозами на очах.
Як ви думаєте, чи може національність людини бути перепоною до міцних здорових стосунків?
