– Мамо, ми вирішили одружитись з Артемом. Його мама з тобою познайомитись хоче. Прийдеш у суботу?
– Кать, що це ви придумали таке? Ти ж ще навіть не довчилась! Не про те думаєш! Артем твій на тата працює, вважай свого нічого не має! Я тобі теж нічим допомогти не можу, у Лізки випускний на носі! Я не стягну! А жити ви де будете?
– Жити ми будемо у батьків Артема. Вони потім у свій заміський будинок переїдуть, коли добудують. Ми вже все придумали, мамо.
– А що вони вже аж такі багаті, що будинки вибудовують? Ми не рівня їм доню… Немає щастя в таких шлюбах.
– Ну що ти починаєш? У них просто бізнес свій невеличкий. І спадок від бабці отримали. От тепер і будуються. Ти не бійся, вони хороші. З тобою хочуть познайомитись. Ми завтра з Артемом розписуватись будем, а в суботу трохи відсвяткуємо..
Взагалі Артем подобався Галині. Він був хорошим хлопцем. Закінчив військове училище, але зрозумів, що то геть не його. Пішов працювати до батька на фірму.
Але й Катя її була не пальцем роблена. Вона вчилась на юридичному факультеті. До того ж на бюджетній формі. Амбіційності їй не позичати! Галя вірила, що вона багато чого досягне у житті.
В суботу Катя з Галиною пришли до квартири батьків нареченого. Галина була спокійна. Вона зовсім не переживала.
Їх зустріла повненька темноволоса жінка. У халаті в китайському стилі. Одразу було помітно, що у неї аристократичні манери.
– Добрий день. Мене Галиною звуть – представилась жінка відразу.
– Доброго, проходьте! А я Алла Петрівна.
Галині стало незручно. Їй теж хотілось додати своє по-батькові. Їх провели у вітальню, де був накритий розкішний стіл.
Сергій Іванович, батько хлопця трохи затримувався. Тому, щоб не гаяти час, вони присіли на дивані та почали переглядати старі фото.
За пів години Галина уже знала все про їхню рідню. Хто де живе, ким працює, скільки дітей має.
Потім вони почали говорити про весілля.
– Свахо, я вам от як скажу. На весілля ми плануємо витратити десь 70 тисяч гривень. Половину дасть Артем, половину ми. Все-таки будівництво зараз триває, кожна копійка дорога! А скільки ви будете вкладати?
Галина знітилась, не знала що й відповісти.
– Ну у мене всього десь тисяч 20 є збережень… І ті складала молодшій на випускний, але от що тепер…
– А родичів ви скільки кликати будете?
– Та не знаю, може десь 10-15 людей.
– Ого.. Ну в нас то родини побільше буде. У нас син один, тому ми хочемо для нього гарне весілля зіграти. Дивіться, можу вам запропонувати варіант. Не кличете свою родину і не платите нічого. Що вам від тих десятьох людей? А так купу грошей зекономите.
Артем був злий, він хотів сказати мамі, що вона безтактовна. Що все по-іншому мало бути. Що не хоче він такого весілля. Галина з Катериною були розгублені. Мовчали.
Саме в цей момент прийшов Сергій.
– Доброго дня, я Сергій Іванович. Що тут за шум, без бійки?
З батьком стало спокійніше. Почали обговорювати ситуацію, що склалась.
– Тату, я ж вас попереджав, що Галина Вікторівна живе сама з двома доньками! Не потрібно нам ваше багате циганське весілля. Що це ви надумали? Як це наших родичів кликати, а їхніх ні?
– Ну, Артемчику, можливо, я десь різко трохи сказала. Але хіба я не права? Нащо нам платити за бідних родичів? Вони ж і так нічого не подарують!
– Алла, ну ти і базікало! – прикрикнув Сергій – Ви, Галино, не переймайтесь. Я зі своїм другом домовився, будемо святкувати весілля в літньому кафе. Все недорого обійдеться. І з вашою родиною зв’яжемось. А платити практично Артем буде!
– Де, де? В тій шашличній? Як туди мої гості з Києва їхати мають?
– Якщо твої гості дуже гонорові, то нехай не їдуть. І то не шашличка, а кафе. Дуже навіть непогане!
Весілля таки відгуляли. І гості з Києва приїхали. І родичі Галини. Всім весело було. І Алла Петрівна вибачалась перед Галиною, незручно їй стало за той інцидент. І взагалі, вона просто Алла, ніяка не Петрівна…
А як проходила ваша зустріч зі сватами?
