– Тату, сіль знову забув. – Бо вашій мамі не до солі, – Славко кинув щіпку просто в пюре, коли міксер уже гудів. – Добре, хоч у цій квартирі хтось пам’ятає про вечерю.

– Тату, сіль знову забув.

– Бо вашій мамі не до солі, – Славко кинув щіпку просто в пюре, коли міксер уже гудів. – Добре, хоч у цій квартирі хтось пам'ятає про вечерю.

Діти засміялися.

Двері грюкнули.

Марина скинула туфлі й навіть не зняла пальто.

– Ви вже їсте?

– А ти думала, ми тебе до ночі чекатимемо? – Славко вимкнув міксер. – Діти зі школи, садка, гуртка. Комусь треба було бути вдома.

– Комусь треба й гроші заробляти.

– Ми заробляємо однаково.

– Поки що.

Вона сіла за стіл, глянула в каструлю.

– Знову м'ясо?

– Так. Не всі живуть на каві й чужих обіцянках.

Марина підняла очі.

– Що це зараз було?

– Те, що ти четвертий вечір "на роботі".

Донька тихо хихикнула:

– Я жінка, а не посудомийка.

Марина посміхнулася доньці.

Славко – ні.

– О, супер. Уже й діти вивчили. Тобто готувати, прати, мити, забирати зі школи – це для лоха, який приходить додому вчасно?

– Не перегинай, – відрізала Марина. – У мене зараз шанс. Новий офіс. Інша зарплата. Інший рівень.

– А вдома який рівень? Пральна машина сама розбирає білизну? Чи діти самі собі мати?

– Не починай при дітях.

– А коли? Коли ти знову "затримаєшся"?

Син перестав їсти.

Марина нахилилася до нього:

– Їж, сонце. Тато просто нервує, бо не вміє радіти чужому успіху.

Славко повільно поклав ложку.

– Чужому? Оце добре. Я, значить, твій чоловік, але успіх уже "чужий".

– Якщо тебе це так чіпляє – заробляй більше.

– А якщо тебе так чіпляє дім – живи сама.

Тиша вдарила гучніше за крик.

Марина встала.

– Добре. Я й поживу сама. Відпочину хоч раз не між плитою і кошиком з брудною білизною.

– Дітей теж "відпочивати" забереш?

– Дітей поки лишу. Ти ж у нас ідеальний батько. Покажи.

– "Поки"?..

– Не роби з себе жертву. Тобі ж подобається виглядати кращим на моєму фоні.

Вона пішла в спальню збирати речі.

Донька тихо спитала:

– Мамо, ти до бабусі?

– Так, зайчику. До бабусі.

Славко сперся руками об стіл.

– Тільки не бреши їм у вічі.

– А ти не влаштовуй мені допит у власному домі.

– У власному? Це вже смішно.

Марина різко застебнула валізу.

– Знаєш, що смішно? Коли чоловік миє підлогу два рази й думає, що це замінює амбіції.

– А знаєш, що огидно? Коли "кар'єра" пахне чужим парфумом.

Вона завмерла на секунду.

Потім усміхнулась.

– Ти ревнуєш не мене. Ти ревнуєш, що я можу жити без твого схвалення.

– Іди вже.

– Не дзвони.

– Не хвилюйся.

Вона пішла.

***

Через три дні діти запитали:

– А мама в бабусі ще довго?

– Скільки треба, – сказав Славко і поправив сину комір. – Ходімо. На мультик запізнимось.

Дзвінок у двері.

На порозі – теща з пакетами.

– Пиріжки привезла. І скучила.

– Бабусю! – діти повисли на ній.

Вона зайшла, озирнулася.

– А де Марина?

– У вас же.

– У мене?

Славко подивився на неї мовчки.

Теща зблідла.

– Вона сказала, що до мене їде.

– А мені – що їде до вас.

Син тягнув пиріжок, нічого не розуміючи.

– Ми в кіно йдемо! – радісно крикнула донька.

Теща повільно сіла на стілець.

– Гарно. Мати десь гуляє, а діти в кіно з бабусею. Гарно вона все влаштувала.

Славко дістав третій квиток.

– Був для Марини. Можете піти ви.

Теща глянула на нього довго.

– Піду. Але після кіно я тут залишусь.

***

Увечері телефон задзвонив на кухні.

Теща взяла першою.

– Доню, ти де?

Пауза.

– Мамо, вдома. Готую. Ти чого?

– Не бреши. Я зараз у твоїй квартирі. З твоїми дітьми. І з твоїм чоловіком.

Тиша.

– Я завтра приїду, – сухо сказала Марина. – І поговорю зі Славком.

– Ні, – відрізала теща. – Завтра ти поговориш при всіх.

– Мамо, не влаштовуй цирк.

– Цирк – це коли дітей лишають на чоловіка, а самі грають у нове життя.

Марина скинула дзвінок.

***

Зранку Славка розбудив голос тещі.

Не голос – ляпас словами.

– І хто він? Назви хоч ім'я, щоб я знала, кому дякувати за цей сором.

– Не кричи, діти сплять.

– А ти про дітей згадала? Нарешті.

Славко вийшов на кухню.

Марина стояла біля вікна, свіжа, нафарбована, у дорогому пальті. Не схожа на людину, яка "втомилась".

– Не треба цього спектаклю, – сказала вона. – Я прийшла сказати нормально: я йду.

– До кого? – спитав Славко.

– Це вже не твоє діло.

– Після двох дітей – ще як моє.

– Не волай, – Марина склала руки. – Я не кидаю дітей. Я не хочу жити так, як ви вважаєте правильним.

Теща засміялася так, що стало гидко.

– "Не кидаю". Тиждень не дзвонити дітям – це тепер як називається?

– Я надсилала гроші.

Славко підняв голову.

– Гроші?

– А що тебе дивує? На відміну від тебе, я зможу їх забезпечити.

– Забезпечити? Ти сину вчора навіть не подзвонила, бо була зайнята.

– Не треба тиснути дітьми. Це найнижче.

– Нижче – брехати їм, що ти у бабусі.

У дверях з'явилась донька. За нею – син. Обоє босі, сонні.

– Мамо?

Марина відразу пом'якшала.

– Привіт, зайчики.

Донька усміхнулась і зробила крок. Син – ні.

– Ти чого не приходила?

Марина ковтнула.

– У мами були справи.

– Які? – спитав син.

– Дорослі.

– Важливіші за нас? – тихо сказала донька.

Марина стиснула губи.

– Не починайте.

Славко різко повернувся.

– Не починайте? Серйозно?

– А що ти хочеш? Щоб я тут на колінах каялась? Я теж людина. Я маю право бути щасливою.

Теща вдарила долонею по столу.

– Право – маєш. Але не за рахунок тих, хто любить тебе безумовно.

Марина глянула на матір холодно.

– От тільки не треба. Ти все життя терпіла батька і тепер хочеш, щоб я теж героїчно згнила на кухні?

Теща зблідла.

– Не смій.

– Чому? Незручна правда? Ти терпіла, бо боялась залишитись одна. Я не боюсь.

Славко тихо сказав:

– Ти не боїшся, бо вже підстелила собі інше ліжко.

Марина різко повернулась до нього.

– Так. Є інший чоловік. І що?

Донька заплакала одразу.
Син просто дивився.

У цей момент задзвонив домофон.

Теща взяла трубку.

– Хто?

Жіночий голос сусідки знизу:

– У вас все нормально? Тут уже півпід'їзду слухає.

Теща натиснула кнопку.

– Заходьте. Раз уже слухають – нехай слухають до кінця.

Через хвилину на кухні стояли сусідка, сусід зверху і консьєржка, яка "просто піднялась".

Незручно стало всім.

Марина озирнулась.

– Ви серйозно? Ви привели глядачів?

– Ні, – сказала теща. – Це ти привела. Коли тиждень грала в порядну матір.

Сусідка шепнула:

– Бідні діти…

Марина зірвалася:

– Не треба мене судити! Ви всі лицеміри. Якби чоловік пішов до коханки, йому б сказали: "Ну, буває". А жінка одразу чудовисько.

Сусід зверху фиркнув:

– Чоловіка б теж розірвали, якби кинув двох дітей.

– Ні, – відрізала Марина. – Його б назвали чесним, якщо "не живе з нелюбою". А від жінки хочуть, щоб вона любила через силу, прала з любові й зраджувала тільки себе.

Славко всміхнувся без радості.

– Класно ти все загорнула. Не зрада. Не брехня. Самореалізація.

Марина глянула прямо на нього.

– А ти не кращий. Ти не дітей рятуєш. Ти насолоджуєшся тим, що тепер усі бачать: ти хороший, я погана.

І це влучило.

Навіть теща замовкла на секунду.

Славко стиснув щелепу.

– Я хоча б залишився.

– Бо тобі є що вигравати, – сказала Марина. – Симпатії, повагу, роль святого батька. Ти вже навіть не сумуєш – ти збираєш свідків.

– А ти збираєш виправдання.

Син раптом сказав дуже голосно:

– Якщо ти щаслива не з нами, то навіщо ти нас народжувала?

На кухні стало мертво тихо.

Марина побіліла.

Теща сіла.

Сусідка відвела очі.

Марина присіла перед сином.

– Не кажи так.

– Чого? – він відступив. – Це теж доросле питання?

Марина простягнула руку, але він сховався за Славка.

І тут вона перейшла межу.

Встала.
Взяла сумку.
Подивилась на всіх.

– Добре. Раз ви всі так хочете правди – ось правда. Я не буду жити тут із почуття обов'язку. Я не люблю Славка. І я не хочу, щоб мої діти колись думали, що жінка повинна жити там, де їй давно тісно.

Теща прошипіла:

– А діти повинні запам'ятати, що мати може проміняти їх на метеликів у животі?

Марина вже була в дверях.

Славко кинув їй услід:

– Ключі лиши.

Вона поклала зв'язку на тумбу.

Донька крізь сльози:

– Мамо, ти повернешся?

Марина взялась за ручку дверей.

Не озирнулась.

– Коли ви виростете – можливо, зрозумієте.

І в цей момент син схопив ключі з тумби, вибіг у коридор і жбурнув їх їй під ноги.

– Тоді й приходь, коли ми виростемо. Зараз ти нам не мама.

Valera

Популярне