Віримо тому, що бачимо й тому, що вписується у рамки нашої з Вами реальності. Еге ж? А ось дехто готовий поділитися відкриттями геть нових сторін буття.
Тож ми зібрали декілька вражаючих оповідей з життя людей.
***
Втрату рідних переживати важко. Особливо якщо йдеться про дітей. Я збагнула це, коли не стало мого племінника. Йому було всього рік і вісім місяців. У душі я вважала його своїм сином, тож знала, що спокою моя душа не пізнає, напевне, вже ніколи.
Певне, те чадо мене чуло і все розуміло, бо одного дня мені приснився дивний сон. От стою я на кладовищі, біля могили малого, а поруч з ним прабабуся, а довкола них багацько людей. Придивляюся. Думаю. І нарешті впізнаю чиїсь обличчя. Родичі. Але усіх їх давно уже немає серед живих. Нутро охопив спочатку дикий жах, а тоді стало так порожньо на серці. Ніхто мені й слова не мовив. Так ми й стояли, дивлячись одне на одного. Аж доки мені не стало так спокійно на душі…
Вранці я прокинулася й зрозуміла: рідня хотіла сказати мені, що у них все гаразд, усі в безпеці і всім добре.
Після цього, не знаю як і чому, але я перестала себе мучити.
І досі сумую за племінником, бо люблю його. Попри це немає більше того страшно горя й переживань.
Тепер мені спокійно…
***
Моя бабуся померла у 2014 році. Пригадую, що потрапити до неї на похорон і на поминки мені не вдалося. Жили ми дуже далеко одна від одної. Ще й дев’ятимісячний син на руках. Куди ж мені було їхати?
І от одного дня сниться мені старенька і каже: – Ти бачила мене тільки живою, значить я для тебе такою і залишилася.
Спочатку я навіть зраділа цьому факту. Дивно, що такі жахіття мене геть не лякали.. Напрочуд… Тож ми щоночі сиділи з нею в якомусь будинку і балакали про те та про се:
– А де дід? – питаю якось у неї.
– Дід пішов на роботу. Ми всі періодично ходимо. Я повернулася недавно і у мене поки вихідний. Хочеш фотоальбом покажу?
– Ніколи ти мені за життя їх не показувала… Давай хоч тепер глянемо.
Старенька взяла його до рук. Розгорнула. Бачу більш-менш знайомі обличчя. Усі, крім одного. Це була кольорова світлина тоді, як всі інші залишалися чорно-білими. А на ній мій дід, молодий ще і чомусь із синім волоссям. Я цю фотографію ніколи не бачила. Кажу про це бабуні.
– Це його робоча …
Я покрутила знімок, а він, як у дитинстві, весь переливається. Аж глип – а там не дід, а мій племінник Антон.
Коли я прокинулася, то довго думала про це. Аж тепер стало по-справжньому лячно.
Згодом в гості приїхала сестра із сином. Дивлюся на Антона і розумію, що в його рисах справді впізнаю дідуся. Дивина та й годі… А я думала: сни, то просто марево, а воно он як…
***
А я часто уві сні бачила одну жіночу фігуру. Була вона доволі ворожою: постійно лякала мене. Після тих сновидінь геть ніяково було. Мені постійно тільки й здавалося, що та хотіла затягти мене до своїх жахіть.
Якось, коли моя бабуся захворіла на онкологію, то звичне марево набуло для мене нових форм. Підходить до мене та жінка у сні і каже: – Не буду я більше тебе лякати. А ось цю жінку,- і показала на бабуню,- я заберу із собою …
Так і вийшло. Старенької через декілька днів не стало. А разом із нею зникли й нічні жахіття. Так я більше тієї пані й не бачила…
Чи траплялися у Вашому житті ситуації, пов’язані з містикою?
Як Ви на них реагували?
Чи вірите Ви в існування надприродного?
