Редактори “Цікаво про” натрапили на цікаву історію, якою поділився на своїй сторінці в Facebook Олексій Карагодін. Тема особливо актуальна в теперішній час. Читайте і робіть висновки!
Я давно займаюся бізнесом — закуповую чоловічий одяг і продаю його через інстаграм-сторінку.
З початком війни знайшов постачальника, який виготовляє патріотичні футболки — з прапором, з різними висловами, які підтримують бойовий дух українців.
Половину заробітку віддаю на допомогу армії — тільки завдяки нашим захисникам і захисницям я можу спокійненько собі працювати.
Недавно дзвонить мені на Вайбер якийсь незнайомий іноземний номер. Я здивувався, але слухавку підняв.
– Слухаю вас!
– Добрий день! – почувся приємний чоловічий голос з невеликим акцентом.
Розумію, що то іноземець, питаю його звідки він.
– З Лондону.
– А звідки ж так добре знаєте українську?
– Моя дружина народилася і виросла в Києві. Я там її і зустрів, коли приїжджав у справах бізнесу. Хочу замовити для себе і коханої ваші футболки. У середу відбудеться акція протесту проти війни, тож нам потрібні патріотичні вбрання.
– Звісно, я буду тільки радий допомогти.
– Ви англійською читаєте?
– Читаю і навіть трохи розмовляю. Щоправда, далеко не так добре, як ви моєю рідною солов’їною.
Джон щиро засміявся і каже:
– Ваша мова така гарна, що я не міг перед нею встояти.
Після тої розмови я серйозно замислився… Що, якби всі українці були такими, як Джон? Закохувалися у мову так само як і він? Може, тоді і війни не було б? Може, тоді б окупанти не прийшли на нашу землю?
Хто зна! В одному я точно певен: просто зараз на наших очах відбувається масштабна денаціоналізація. Така потужна, що люди з Лондона починають розмовляти українською! І то в моїй практиці, скажу я вам, не перший і не останній випадок.
Джон, Стелла, Емілі — вже знають про нашу культуру більше, ніж ми, які вспадкували святу землю! Почати б її тільки цінувати!
До речі, листа мій новий англійський товариш таки написав українською…
Чого нас вчить ця історія:
Поки самі українці не почнуть цінувати свою мову, свою пісню, свою культуру — перемогу не здобути! Підлий ворог зазіхає тільки на легку здобич, тож нехай наша земля, наша ідентичність ніколи не буде такою. Інакше ризикуємо втратити свою українську самобутню душу. Хіба може бути щось гірше?
Як ви ставитеся до мовного питання?
Напишіть нам у коментарях на Facebook
Фото з відкритих джерел
