Ще з дитинства я помічав, що бабця до мене ставиться краще, ніж до інших онуків. Ми проводили з нею багато часу: грались, гуляли. Вона завжди розповідала цікаві історії, а її слухав. Нам було добре разом.
Одного разу я прийшов до неї і побачив, що вона лежить і не рухається. Я настрашився, але швидку викликав. Вони врятували її, сказавши, що я вчасно зателефонував. Відтоді бабуся говорила, що у неї все гаразд зараз лиш завдяки мені.
Коли я став старший, то випадково знайшов документи, у яких було зазначено, що насправді мій не тато Василь насправді не мій біологічний батько. Він завжди був холодний до мене, гарчав і слова доброго не сказав. Хоча до моїх сестер Каті і Марічки він ставився добре.
Я завжди думав, що це через те, що я хлопець, а вони дівчатка. А правда ось, де була захована.
Я відразу пішов до бабусі, сподівався вона виллє світло на усю цю інформацію.
Як виявилось, вона мені не рідна, адже це мама мого батька. Вона мене заспокоїла, сказала, що любить мне більше від усіх, що я для неї найрідніша людина, всупереч кровним узам.
В 23 я познайомився з дівчиною, Олею. Бабусі розповів про неї першій. Через рік ми вирішили одружитись. Почали орендувати квартиру, грошей не вистачало. А бабця допомагала нам чим могла: то їсти принесе, о якісь дрібнички для дому. Ми були дуже вдячні їй за це.
З мамою своєю я припинив спілкуватись. Точніше вона зі мною, сказала, щоб я сам про себе турбувався, адже їй на ноги ще двох донечок з чоловіком ставити.
Моєї бабці не стало зовсім несподівано. Для мене це була дуже важка утрата, адже вона була єдиною близькою для мене людиною.
Та ще гірше для мене стало, коли я і моя сім’я побачили заповіт, який залишила бабуся. Вона квартиру записала лиш на мене.
Усі збунтували проти мене, адже я навіть їй не рідний, чому таке рішення?
Я не знав, мені радіти чи плакати від цієї новини?
Мама не розмовляла, батько вважав, що квартира мала бути його, казав, щоб я її повернув. Та й інші родичі надзвонювали з такими вимогами. Я вже хотів від неї відмовитись, але потім подумав: для чого? Це ж воля моєї бабусі. Тим паче ніхто не проводив з нею стільки часу, скільки я. А тепер претендують на майно.
Проте тепер у мене є житло, але немає родини. Я не знаю, чи вірно я вчинив?
А що ви думаєте? Хлопець прийняв правильне рішення?
