Одного разу синочок маминої співробітниці не повернувся додому. Він навчався в третьому класі. Батьки не сильно хвилювалися, але потім настав вечір. Тут вже всі почали непокоїтись. Потім почались невпинні пошуки: бігали по дворах, заглядали у під’їзди, розпитували всіх можливих знайомих. До поліції звернулися лише вночі, коли пошуки не дали жодних результатів.
Поліція почала вже свої пошуки: залазили на горища, каналізаційні люки, підвали, шукали свідків, але нічого. Безвісти пропав.
Я тоді була досить маленькою, щоб зрозуміти суть того, що відбувалося. Я лише пригадую відчай та страх моїх батьків. Мама тоді почала мене відводити та забирати зі школи, прогулянки з друзями були заборонені, лише у дворі і то, під наглядом дорослих.
Мене, як дитину це дуже обурювало. Я вважала, що зі мною не може нічого поганого трапитися. В дитинстві ти не можеш до кінця зрозуміти суть трагедії, воно проходилось десь повз свідомість. У ті часи ми взагалі не знали про такий термін як “маніяк”.
Та історія ще довгий час була на слуху, а діти з моєї школи знайшли свою причину зникнення хлопчика – його вкрали цигани. Ми тоді вважали, що це було цілком логічне припущення. Він живий, здоровий, просто десь дуже далеко від дому.
Через декілька років ця історія вилетіла у мене з голови. І тільки тоді, як я стала мамою, а моя донечка пішла в школу, я зрозуміла, що ось цю невелику відстань, яку їй потрібно пройти від школи до будинку – вона піде без мого нагляду, я її не буду тримати за руку…мені стало дуже погано.
Той старий випадок виплив у мене в підсвідомості. Причому тепер він постав в зовсім іншому світлі. Тепер з жахом зрозуміла всю ту ситуацію, яку пережили батьки маленького хлопчика.
Маленька дитина може не зрозуміти, що на неї десь чатує небезпека.
Коли я пояснюю своїм учням, що небезпека не завжди повинна виглядати страшно – вони наді мною сміються і говорять: “Що може трапитися з нами?”.
Коли я стала старшою, то почала розуміти, що може трапитися багато поганих речей. А моя десятирічна донечка на всі мої прохання відповідає:
– Мамо, у тебе параноя!
Або починає придумувати та розповідати мені про те, що вона зробить, якщо на не хтось захоче напасти.
Всі мої запевнення, що вона нічого не встигне зробити, залітають їй в одне вушко і вилітають з іншого.
Коли я чую від своєї донечки слова впевненості в тому, що з нею нічого не може статися, то одразу починаю згадувати себе – дитина просто не усвідомлює, що поруч може чатувати небезпека.
Коли ти намагаєшся дитині розповісти про всі можливі небезпеки, вона начебто слухає уважно, киває та погоджується з кожним сказаним тобою словом. Але все одно не усвідомлює! Тому що перебуває у щасливій ілюзії власної невразливості.
Пригадала ще одну історію, яка трапилася неподалік від нас. Це був кошмар, але дякувати Богу, короткочасний.
Один семирічний хлопчик безвісти зник з присадибної ділянки. Ось бавився він у себе в дворі машинками, а в одну секунду його просто не стало.
На щастя, старші сусідні хлопці помітили, що хлопчик спокійно відчинив хвіртку та вийшов з двору і швидко побіг вгору по вулиці. Вони навіть встигли окликнули його, малий обернувся і сказав, що скоро прибіжить назад.
Через декілька годин його знайшли взагалі в іншому кінці селища, він собі спокійно бавився з якимось хлопчиком в настільну гру. До того моменту всі сусіди та небайдужі люди вже встигли прочесати всі околиці та кущі, перевірили люки та озеро.
Батьки другого хлопчика були дуже здивовані, вони не думали, що маленький гість прийшов до них без дозволу його батьків.
Тут буде доречна фраза: “Бережіть своїх дітей”.
Стежте за своїми дітьми.
А ви погоджуєтеся з написаним?
