Чи існують на світі золоті тещі? Мабуть, що ні, але от Іван міг такою похвалитися.
Кажуть, що плітки існують лише в жіночому колективі, але це нахабна брехня. Чоловіки теж люблять поговорити за роботою про все на світі, а надто про своїх тещ.
Іван завжди жалівся співробітникам:
– Що ж за теща у мене така?! Ніяк їй не вгодиш. Досить того, що свариться зі мною постійно, то іноді ще й до бійки лізе. А я ж не можу від неї відбиватися, самі розумієте. Живе ж створіння.
Чоловіки дивувалися і думали, як Іван взагалі після такого на роботу живим приходить. Найстарший із бригади вирішив, що він просто зобов’язаний дати справжню чоловічу пораду своєму колезі:
– Ти чого терпиш? Дружині пожалійся! Хай та приструнить тещу!
– Так немає у мене дружини, кому буду скаржитися? – спокійно відповів Іван.
В приміщенні запанувала тиша. Незручне мовчання порушив Василь – наймолодший в колективі:
– Оце прикол! То ти сам із тещею живеш, чи що?
Але розмову ніхто не підтримав, всі були зайняті роздумами про сімейний стан Івана: “Як же так вийшло, що молодий і дуже привабливий чоловік змушений доглядати за матір’ю своєї дружини самотужки? А де ж донька тещі поділася? Невже померла?” Але озвучити ці питання ніхто так і не наважився.
Через декілька днів Василь вирішив запросити свого колегу на риболовлю. Насправді він хотів познайомити Івана зі своєю сестрою, яка довго не могла вийти заміж. Не щастило їй із кавалерами. От Іван – людина надійна, Василь йому довіряв, як самому собі.
– Іване, ну, їдьмо зі мною. Риби наловимо, можеш і тещу з собою взяти. Знайдемо для неї зручне містечко. Я тебе зі своєю ріднею познайомлю.
– Хіба ненадовго. Не можу я залишати тещу у порожній квартирі, а з собою брати її не стану. Ще вам біди наробить у хаті, – відказав чоловік.
Наступного ранку чоловіки вже були на річці. Василь таки не помилився: Іван відразу поклав око на Юлю, та й вона наче не була проти цього. Між ними літати іскри, які були помітні усім довкола.
Пара багато часу на зустрічання не гаяла. Іван запропонував Юлі вийти за нього заміж і переїхати до нього.
Її сім’я була рада цьому, бо Івана усі любили за його щирість і доброту. Але тривожила їх думка про те, що їхній кровиночці доведеться жити з тещею чоловіка, яка, за його ж розповідями, є справжньою мегерою.
Та ніяких скарг від Юлі й чути не було ніколи. Як не спитає її Василь про спільне життя з Іваном, то вона все розхвалює його, каже, що ніколи ще не була настільки щасливою.
Дивина та й годі! Але добре, що все добре. Знайомитися зі славнозвісною тещею, правда, ніхто особливо не поспішав.
Іван почав наполягати на тому, щоб Вася з мамою нарешті навідалися до сестри в гості. Та й пора вже було тісніше познайомитися з тещею.
Без особливого ентузіазму рідні дівчини погодилися прийти. Стоять під порогом, а Ірина Ігорівна не може заспокоїтися:
– Як же це за одним столом дві тещі всидить, дивно усе це.
Син її заспокоював, як міг. Вони зайшли в квартиру, господиня радо запросила їх до столу. А тещі все не видно.
Аж раптом з-за кута кімнати виглядає чиясь золотиста шевелюра – а це рудий кіт прибіг ластитися до ноги господаря. Іван вигукнув:
– Знайомтеся нарешті – це моя теща, – представив чоловік гостям свого улюбленця.
Сказати, що Василь із мамою були шоковані – це нічого не сказати. Ірині Ігорівні дар мови відняло.
Побачивши неоднозначну реакцію гостей, Іван прийнявся пояснювати:
– У мене була колись дружина, але вона любила свою мати значно більше, ніж мене. То й слухала тільки те, що мати їй говорила. Зробила якось аборт тільки тому, що теща так захотіла. Розлучився я із нею і втік до іншого міста. А тут на вулиці кошеня знайшов. Воно виглядало дуже неохайно, навіть страшно, я помітив, що це дівчинка, то й зі злості назвав Тещею.
Ірина Ігорівна з того всього аж розплакалася. Мабуть, з полегшення, бо рада була, що все так склалося. Витерши сльози, пообіцяла дітям, що купить собі собаку та й назве його Зятем. Ото вже сміху буде!
Чи є у вас домашній улюбленець?
Яке ім’я для нього ви обрали?
