Таня була сильною духом жінкою, яка не вміла сидіти на місці.
Виховання у неї було суворим, а через надмірно авторитарного батька дівчина багато років уникала чоловіків. Заміж вона вийшла після тридцяти. Можливо, на це вплинула і її зовнішність, адже Таня не була серед числа перших красунь.
Натомість дівчина досягла значних висот у плані кар’єри. Вона працювала на заводі, де була майстром цеху і передовиком виробництва. Таня брала активну участь в діяльності профспілки і долучалася до організації різноманітних заходів.
За багато років вона змогла зібрати чималу колекцію грамот і нагород. Керівництво з повагою ставилося до такої цінної співробітниці.
Таня мала велику родину. Вони традиційно збиралися кожного свята за одним столом.
Навіть у материнстві Тетяна була прикладом для наслідування. Вона народила сина, коли їй виповнилося 35 років. Виховання малюка жінка встигала поєднувати з роботою та хатніми справами.
З сином мама багато займалася, тому не дивно, що він рано заговорив і швидко навчився читати та писати. Також вони любили активно проводити час і на вихідних ходили в походи, їздили на лижі чи каталися на велосипедах.
Якось Тетяна поверталася з роботи пізніше, ніж зазвичай. Біля дому вона побачила, що з невідомих причин зібралася велика кількість людей. Поруч стояла швидка допомога. На серці стало неспокійно. Жінка підійшла ближче і побачила на землі свого сина. Виявилося, що його збив автобус.
Її життя буквально рухнуло в одну мить.
Єдиною розрадою стала робота. Туди жінка приходила рано вранці, а йшла додому пізно ввечері.
У такому ритмі Тетяна провела рік.
А потім вона прийшла до директора заводу і заявила:
– Допоможіть мені отримати дитину, бо в іншому разі я зійду з розуму.
У той час керівник такого великого підприємства мав багато зв’язків і міг розвязати різноманітні питання.
Саме з ним жінка вирушила в дитячий будинок.
Там вони побачили кілька кімнат, в кожній з яких було декілька покинутих дітей…
– Вибирай, – сказав директор.
Тетяна пройшла повз декілька спальних місць і завмерла біля одного з ліжечок.
Там був маленький хлопчик з великими зеленими очима. Він тихенько схлипував.
8-річне немовля ще не розуміло, що з ним відбувається. Матір покинула його через рахіт.
– Я обрала, – впевнено сказала Тетяна.
– Навіщо тобі хвора дитина? – здивувався директор. – Лише поглянь, скільки тут цілком здорових малюків.
Жінка пройшла цілий дитячий будинок, але повернулася до хлопчика і сказала, що буде оформляти документи.
Пройшло не так багато часу і Таня змогла забрати сина додому.
Та їм доводилося не легко. У дитини були проблеми зі сном та харчуванням. А ще постійні масажі, гімнастика та безліч інших процедур.
Пройшло декілька місяців і все почало налагоджуватися. Здоров’я малюка покращилося.
Через страх втратити сина, Тетяна ще раз змінила документи дитини і навіть дату народження.
Усі знайомі та родичі знали про цю ситуацію і кожному довели до відома, що ця таємниця має залишатися у них за зубами. Владислав не мав дізнатися про те, що він – прийомна дитина.
Батьки дали своєму сину максимальну любов, увагу і турботу.
Якось Владик грався з сусідськими дітьми у дворі і вдарив одного хлопчика лопаткою по голові. Той пожалівся матері, яка прийшла до Тетяни з’ясовувати стосунки:
– Якщо ваш син не навчиться нормально поводитися, то поверніть його назад в дитячий будинок!
Хлопець перелякався, а матір, обнявши його, сказала:
– Синку, ти не слухай цю тітку. Вона обманює. Ти наш рідненький.
Ця тема більше ніколи не підіймалася, хоча Владислав ніколи не забував про ті слова. Хлопець боявся правди і не хотів її знати.
Час йшов і він виріс красивим юнаком із глибокими зеленими очима.
Нещодавно йому виповнилося 44 роки. У нього з’явилася власна сім’я, двоє дітей, хороша робота і приватний будинок.
Та ким би він був, якби Таня не забрала його з дитячого будинку?
Родичі до останнього не розповідали Владиславу правду. Лише через 7 років після смерті Тетяни таємницю було розкрито.
Одного разу у чоловіка запитали, чи не хоче він знайти свою рідну матір. Той відповів:
– У мене була лише одна мати. А та, яка змогла відмовитися від мене, мені не потрібна.
Владислав щиро вдячний Тетяні за життя…
Чи сподобалася вам ця історія?
