Таїсія Михайлівна несамовито терла тарілку. На губці вже давно перестала з’являтися пухнаста піна, що пахне апельсином. Наче прокинувшись, жінка кинула тарілку в раковину і вимкнула воду. Сівши за стіл і посунувши до себе попільничку, жінка зробила першу затяжку і закашлялась.
– Мама, ми з Антоном запрошуємо тебе на весілля! Заяву вчора подали.Таїсія Михайлівна заплющила очі і уявила собі щасливе обличчя дочки:
– Оленко, вітаю! Я дуже за вас рада.
– Я тобі запрошення поштою пришлю, особисто вручити не вийде – роботи багато. І витрати великі чекають. Ти пробач, що я так довго не дзвонила – сама розумієш. Ми тебе у нас вдома спати покладемо після святкування, не переживай. І, мамуся, ти якщо грошиками багата, допоможи нам … Батьки Антона все оплатять, але я не хочу як бідна родичка. зовсім ні копійки не вкласти.
– Допоможу – кивнула Таїсія Михайлівна, забувши що дочка її не бачить.
– Я тобі зараз номер карти скину, в банку переведеш, добре? Бувай, мам!
Таїсія Михайлівна довго дивилася на екран телефону. Доньку вона не бачила з її вісімнадцятиріччя. Тоді, 6 років тому, вона довго махала поїзду, витираючи непрохані сльози.
До весілля дочки жінка готувалася плідно. Огірочки, помідорчики, аджика – сама робила, саме те до м’яса. Дістала найкраще плаття із засіків. Стареньке, але чисте і ошатне.У банку усміхнена співробітниця допомогла оформити переведення з карти на карту через мобільний банк. 60 тисяч – всі кошти пенсіонерки.
– Дочку заміж видаю, хоч чимось допомогти треба! – з гордістю повідомила вона.
Надісланому запрошенню Таїсія Михайлівна раділа, як дитя. Гарний конверт, лаконічний прямокутник паперу, підписаний рукою доньки. 8 жовтня 2020 року в 16-00 – гарна дата. Квиток на поїзд був куплений заздалегідь.
– Оленко, я зійшла з поїзда, ви де?
– Мамуся, візьми таксі! У нас гості! – відповіла весела Олена. Адресу зараз напишу.
– Уже? – здивувалася Таїсія Михайлівна і дорікнула: – Ох вже ці новомодні весілля.З двома пакетами гостинців Таїсія Михайлівна поїхала до доньки додому. У під’їзд жінка потрапила завдяки жінці з собачкою, що виходила на прогулянку.
Олена не брала трубку. Піднявшись на потрібний поверх, Таїсія Михайлівна зателефонувала в квартиру. Музика гуркотіла на весь під’їзд через закриті двері. Жінка переминалася з ноги на ногу, давлячи на кнопку дзвінка і набираючи дочку по телефону.
Двері відчинилися хвилин через 20. Молоді, добре одягнені, захмелілі люди голосно міркували – яку випивку купити в магазині. Пробурмотівши вітання, Таїсія Михайлівна прослизнула у квартиру. Шум, гам, пляшки. То тут, то там хтось спав. Сигаретний дим, запах перегару, який ударив в ніс і мало не звалив жінку з ніг.
– Олена? З кухні виплив чоловік. Побачивши гостю, він розплився в усмішці:
– Звук зменште! – крикнув він на кухню і звернувся до жінки:
– Мама Олени? Теща приїхала! Пацани, давайте за тещу! – гучний крик, дзвін склянок.
– Проходьте, складіть компанію.
– А Олена де? – злякано запитала Таїсія Михайлівна.
– Спить уже. – невизначено махнув рукою Антон.
– Як спить? А весілля?
– Вчора весілля було. Сьогодні другий день гуляємо. – пояснив Антон, забрав у жінки сумки і підштовхнув її в сторону кухні.
– Квартиру орендуєте?
– Ні, батьки подарували. Квартиру, машину. Ще техніки купу. Три кавомолки та чотири чайники. Вам чайник не треба?
– Не треба, дякую. Поїду я. – Таїсія Михайлівна мало не плакала.
– Олена де спить? Хоч подивитися на неї.
Антон провів тещу в кімнату і пішов до друзів. Дівчина спала прямо в платті. На двері шафи висіла весільна сукня. Таїсія Михайлівна провела рукою по гладкій тканині і уявила, якою красунею була напередодні її дочка.
Підійшовши до сплячої дівчини, Таїсія Михайлівна погладила її по волоссю і поцілувала в скроню:
– Щастя тобі в сімейному житті, Оленка.
Таксі, чотири години на поїзді. Дім.
– Тайка, ти що так рано? Ми тебе раніше ніж завтра не чекали! Як дочка? Видала заміж? – сусідка з нетерпінням дивилася на жінку.
– Видала. Потім розповім. Втомилася дуже, спати піду.
Вранці зателефонувала Олена. Вона вибачалася за те, що не зустріла мати як годиться:
– Ти чому поїхала? Залишилася б, побалакали б з тобою.
– Спасибі, Олена. Хороше весілля було.
– Ти образилася чи що? Мам, що ти як маленька? Ну який тобі ресторан? Там пристойні люди зібралися, а ти не знаєш, в якій руці виделку тримати! З рештою ми в суботу відзначали. Сама винна – не треба було їхати!
– Пробач, Олена. Мені пора. Мені посуд треба помити. – ковтаючи сльози, відповіла Таїсія Михайлівна і скинула виклик дочки.
Таїсія Михайлівна схопила тарілку, яка сиротливо стояла на столі після мізерного сніданку, і почала несамовито її терти.
Що ви думаєте про такий вчинок Олени?
