Якось мій друг запросив мене до себе на серйозну розмову. Коли я прийшов, той повів мене до своєї кімнати. Тоді витяг із комода пакетик і глянув на мене так, неначе збирався відкрити мені найбільшу таємницю у світі. Розгорнув пакунок і показав білизну своєї дружини.
– Я купив його своїй дружині, коли ми вперше летіли в Париж. Це трапилося з десяток років тому. Жінка пообіцяла, що одягне цей комплект, коли випаде особлива нагода. Здається, час прийшов.
Друг поставив мереживну білизну на ліжко і повернувся до комода з одягом. Там уже були заздалегідь підготовлені для похорону речі. Нещодавно його дружина померла.
– Знаєш, тільки зараз я зрозумів, що кожна мить у цьому світі – особлива. Ніколи не варто щось відкладати на завтра. Немає завтра. Є тільки тут і зараз. Ця мить і є тим самим найкращим моментом.- мій знайомий довго стояв над чорною одежиною, обводячи її поглядом. І в мене раптом теж щось защеміло всередині.
Саме ті слова товариша і змінили все моє життя.
Колись я щиро вірив, що у мене ще дуже багато часу, аби жити. Я відкладав справи на потім, втрачав важливі миті й забував про хороші емоції. Вкладався в ніщо і гнався ні за чим. Втім, у той період часу я цього не розумів Просто робив, як звик.
Сьогодні я беру від життя все. Я читаю улюблені книги, про які завжди забував. Проводжу час з рідними та близькими мені людьми. Стараюся не затримуватися на роботі, що б не пропускати найважливіші хвилини буття.
Я нарешті усвідомив, що життя – це тільки досвід. Це пізнання всього. І пройти це нам дано один раз. Втративши, більше не повернеш. І других спроб тут також не буде.
Від сьогодні у моєму словниковому запасі більше не існує слів “колись” і “потім”. Є тільки зараз. Я купую дорогі речі, не відкладаючи на ілюзорне майбутнє. Я п’ю вино з кришталевих келихів, які колись дістав тільки на великі свята. Я, кохаю неначе вперше, бо знаю, що сидіти і чекати, доки особисте життя складеться саме собою, марно. Я навіть своїми улюбленими парфумами почав користуватися щодня, а не, як колись, тільки перед важливими зустрічами. Я нарешті почав жити своє життя.
Тепер я прагну відчувати, бачити, чути і поглинати все тільки найкраще тут та зараз. У цю мить.
А коли у голову починають лізти сумніви, то я постійно замислююся над тим, що б зробила дружина мого знайомого, якби точно знала, що помре наступного дня.
Вона зібрала б усіх важливих людей, одягла б найпрекраснішу сукню, зробила б найкращий макіяж, замовила б дорогий ресторан і провела час, не думаючи про зайві турботи та клопоти. Все інше її просто тне цікавило б.
Якби ж про скору смерть дізнався я, то мене дратувало б усе те, що я так і не встиг зробити. Дратували б недоказані фрази, невідіслані листи, непрочитані книги, неношений одяг. Я б дуже злився, що так і не зміг сказати дорогим людям, як сильно їх люблю. що не зустрівся зі старими друзями. Не спробував нове хобі. Не знайшов часу на відпустку. Забув про самого себе.
Зараз я не боюся відпустити правила та контроль. Я приймаю всі подарунки долі й дозволяю собі посміхатися на всі 32. А все, що робить мене злим чи сумним, я просто викидаю зі свого життя.Для чого тримати це біля себе, витрачаючи на нього ресурси та час? Цього і так обмаль. Тож кожна мить, кожна секунда, яку я проживаю є чимось незвичайним.
Це і є той особливий випадок, до якого ми часом усе життя готуємося.
Чи цінуєте Ви власне життя?
Чи вдалося вже віднайти гармонію із самим собою?
Що Вас надихає?
