Як не дивно, але після 20 років шлюбу теж розлучаться.
Ось саме так і я зі своїм вже колишнім чоловіком Прожили у любі понад 20 років, а зараз вирішили розлучитися.
Мушу визнати, що моє нове життя подобається значно більше, адже воно зовсім інше, свіже.
Не можу сказати, що жила раніше погано, адже вийшла заміж, бо кохала свого чоловіка, а у шлюбі хотіла робити усе ідеально, так, наче я природжена дружина зі стажем шеф-кухаря, прибиральниці та домогосподарки.
Мій чоловік завжди був суворим та вимогливим, проте я завжди його слухала і згладжувала конфлікти. Ми майже і не сварилися.
Варто зазначити, що у нас спільні дітки: син та донечка, які зараз вже практично самостійні, та й жили ми не бідно, бо завжди старалися та прагнули до більшого.
На жаль, Василь з кожним роком змінювався, його почуття були холоднішими і байдужішими, тому мене це насторожувало.
Особливо мене бентежило те, що він вираховував кожну копійчину у моїх витратах, робив надто багато зауважень і намагався принизити.
Ясна річ, у мене виникали підозри про його зраду мені, адже він почав затримуватися на роботі, у нього щотижня були ділові зустрічі, хоча раніше це все було, але значно рідше.
Та найбільше розлючувало те, що він не запрошував більше мене на свої корпоративні вечірки, тімбилдінг, які сам організовував.
Навіть забув про моє день народження. Не подарував мені квітів, ні банальної шоколадки.
Саме такі моменти накопичувалися, стосунки ставали напруженими та дуже важкими.
Та все ж, ми не хотіли, аби про це хтось здогадався, тому на людях продовжували вдавати закоханих та щасливих разом.
Як це все було награно, що аж бридко, бо ми давно забули про романтику, про теплі обійми, походи у кіно та навіть про поцілунки чи банальне – заснути разом.
Знаєте це відчуття напруги, коли важко дихати? Ось саме таке і панувало у нашій квартирі. Я задихалася, мені бракувало справжності та свободи почутті, а не розповідали нікому, бо боялися осуду. Та й про дітей я теж думала. Знала, як ніхто, як не приємно, коли батьки розлучаються, бо саме так зробили мої, коли мені було всього лиш 7 років.
Та як мої рідні здивувалися, коли я погарнішала після розлучення. Пофарбувала волосся, гарно схудла, купила новий одяг і перетворилася у прекрасну леді.
Пам’ятаю цей день прекрасно. Я просто, як і завжди стояла на кухні, випікала улюблений пиріг Василя, а він затримувався після роботи, власне, як і завжди.
Пиріг був вже готовий, почула, що хтось грюкнув дверима. То був чоловік. У нього було не природно сумне обличчя.
Помітила, що у його руках дві валізи, сказав:
– Дякую тобі, Жанно, за все. У мене інша жінка.
Це відбулося 4 тижні тому і з того моменту я навіть ні разу не плакала. Я щиро раділа тому, що він покохав, що у ньому вирують почуття та те тепло.
Ніхто мене не розуміє. Усі, як зговорилися, бо кажуть, що я здалася, що я слабачка. Мама взагалі, жінка, яка розлучилася сказала:
-Хто відпускає свого чоловіка до іншої жінки просто так і без боротьби?
Не розумію я їх. Я щаслива. Вірю, що зможу знайти своє кохання теж. А Василь… Я бажаю йому сімейного щастя!
А як би ви вчинили на моєму місці?
