– Невже я не встигла! – картала себе Іра, яка щойно купила поминальний вінок. Раптово не стало її мами й вона поспішала у рідне село. Довелося йти з ним додому. В коридорі її зустрів чоловік:
– Ти чого його сюди принесла? Він накличе біду! – розхвилювався той.
Жінка хутко виставила його за двері. А вночі сталось горе. Заснув і її чоловік. Так вона в один день втратила маму і коханого.
Її Артур народився у звичайній сім’ї. Хлопчик був цілком здоровим. Коли він трохи підріс, то мати любила читати йому різні казки. Про принців і принцес у яких було щасливе життя і багато дітей.
– Я теж коли виросту, одружуся з красивою принцесою й у нас буде чотири сини!
А потім почались проблеми зі здоров’ям. Артурчика. Точніше з його зором. Це помітила мама, коли просила його щось принести, а він не бачив це, буквально перед носом. Це її злякало і вона повела його до лікаря.
Так хлопчик став носити окуляри, проходити регулярне лікування та по менше навантажував свій зір. Горе пополам він закінчив школу. Потім інститут. Влаштувався працювати на завод механіком.
Там він зустрів своє кохання – Іванку. дівчина була розумною і вродливою. У них швидко зав’язались почуття. Вони багато гуляли, ходили в кіно чи на каву. Вже було не злічити їхні романтичні зустрічі.
– Я маю тоді зізнатися! – стурбовано сказав Артур своїй коханій. – У мене серйозні проблеми з зором.
Дівчина здивувалась, хоча тобі багато людей ходили в окулярах, але він здавався здоровим. Високий, кароокий, сильний і добрий Артур. Та весілля таки відбулось.
Вони прожили щасливих 4 роки. Але Бог все не посилав їм дітей, хоча вони вже сильно того хотіли.
Єдиним страхом Артура було те, щоб дитині не передалась його вада! Минуло ще трохи часу і стосунки помітно погіршились. Пара вирішила розійтися. Точніше це Іванка встигла знайти собі іншого кавалера.
Артура це сильно підкосило. Він замкнувся в собі. Тепер крім роботи його більше нічого не відволікало від сумних думок. Ще й мати стала частіше дзвонити й переконувати повернутися жити до неї.
Тим часом зі зором в Артура не було жодного прогресу, а навіть навпаки. Після енних благань матері він погодився повернутися. Мати тільки раділа з того, бо вже примітила для нього нову дружину.
То була дочка її близької подруги. Обоє вони побожні, добрі, турботливі. Іра – це ідеальний варіант для її сина. Жили вони недалеко, і кожного року приїжджали на свята. Тому вона сильно розраховувала на їхню зустріч.
– Я подумала, що ти давно не ходив до церкви. Давай разом сходимо? – лагідно просила Артура мати.
Для нього похід до церкви завжди виглядав так: постоїть десь збоку чи взагалі на вулиці і йде додому. Не сильно він надавав тому значення. Але таки пішов. План матері збувався прямо так, як вона собі думала.
Після служби вони з Артуром підійшли до її подруги та дочки:
– Ходіть до нас у гості. Я такого борщику смачного зварила! І пампушки з часником! Ой, ви мусите це попробувати!
– Дякуємо! Завітаємо! – чемно відповіла подруга, поки Іра соромившись оглядала Артура.
З того часу їхні дорослі діти почали тісніше спілкуватися. А потім оголосили, що бажають розписатися. Радості батьків не було меж. Через рік у них сталася ще одна гарна новина. Ірина завагітніла. Молода пара була дуже щасливою!
Потім зір Артура став різко падати. Нічого не допомагало. Він якось сильно травмувався на роботі. Довелося ампутувати ногу. Ірина жаліла чоловіка, жодного разу не було, щоб вони посварилися. Навпаки вона старалася всіляко його підтримати.
Коли він одужав, вона привезла додому інвалідний візок. Їх часто бачили сусіди, як Іра радісно щось розповідала чоловіку, якого везла попереду. Їхній синочок ріс, але чоловік вже не міг за цим спостерігати. Зір остаточно зник. Та і здоров’я різко погіршилось. Якраз весною вони планували відвезти Артура в санаторій.
Одного вечора Іра втомлена поверталась з роботи. Їй подзвонила сусідка матері:
– Алло, Іринко! Біда сталася. У матері серце зупинилось!
Жінка мало не впала від новини. Як? Адже минулого тижня з мамою все було добре.
– Ви зачекаєте, поки я приїду? Треба хоча б вінок купити! Я ще встигаю на останній автобус!
– Не хвилюйся! Ми тут вже все підготували.
Іра плакала і бігла у найближчий магазин. Купила той злощасний вінок. Вона не вірила, що мама так рано пішла в інший світ. Жінка стояла на зупинці, вже стемніло. А коли глянула на годинник, то зрозуміла, що спізнилася.
Їй нічого не залишалося, як приїхати зранку. І вона пішла з тим вінком додому. Артур побачив його і занервував. А вночі чоловіку різко стало погано і він помер. Ховали їх в один день.
Отак жінка за один день втратила двох рідних людей. На щастя, у їхнього синочка очі були здорові. Вона так і не вийшла заміж вдруге.
А ви вірите у прикмети?
