Коли я познайомилася зі своїм майбутнім чоловіком, мені вже було за тридцять, тож заміж, можна сказати, я виходила старою дівкою. Якщо чесно, то до душі мені мій чоловік зовсім не припав спочатку. Зовсім вже він не відповідав моїм критеріям: я завжди вважала, що чоловік повинен бути старшим за жінку. А мій обранець був моїм однолітком, та й на вигляд нічим особливо не відзначався – худорлявий, невисокий на зріст. Одним словом, красунчиком його не назвеш. Але він підкупив мене своєю увагою і лагідністю. Він із тих чоловіків, які знають, які слова подобається чути дівчатам.
Не пройшло й пів року, як ми вирішили жити разом. Я йому довіряла, тому не бачила жодної проблеми в тому, аби жити у квартирі мого дідуся, яка дісталася мені у спадок. Паралельно відбулося знайомство з його матір’ю. На перший погляд, вона видалась мені дуже милою, хорошою і приємною жінкою, яка мала стильний вигляд, красиво висловлювала свої думки і заворожувала навколишніх своєю блискучою посмішкою. Я спершу навіть зраділа, що у мене буде така свекруха, яку можна буде брати собі за приклад. Але з часом я почала відчувати, ніби щось не так. Навіть не можу пояснити собі цього дивного відчуття, але я ніяк не могла його позбутися кожного разу, коли з нею зустрічалася.
В нашому домі мати чоловіка стала постійним гостем і постійним критиком. Усе було їй не так: від інтер’єру квартири аж до запаху в ній, який видавався свекрусі дуже специфічним. Я тримала себе в руках і з усіх сил намагалася не звертати уваги на її коментарі, хоча, чесно кажучи, було дуже прикро і неприємно це чути.
За 3 місяці ми прийняли рішення, що вже час одружуватися. Моя мама і мама мого вже офіційного чоловіка познайомилися на церемонії. Шкода, що мені часто бракує маминої мудрості, яка допомагає їй бачити деяких людей наскрізь. От і тут вона її не підвела: мама сказала, що мені вартувало б бути обережною зі свекрухою, бо виглядає так, що її улесливість може обернутися для мене великою бідою.
Біда не змусила себе довго чекати. Одразу після одруження чоловік забув про мене, про наш дім і почав увесь вільний від роботи час проводити в матері. Я б збрехала, якби сказала, що це мене засмучувало. Зовсім ні, адже це означало, що свекруха в моїй квартирі не з’являтиметься. Та одного прекрасного вечора мій чоловік прийшов додому із дуже цікавою пропозицією, швидше навіть вимогою. Він сказав, що ми зобов’язані переїхати до його мами, а мою квартиру, квартиру мого дідуся, доведеться продати!
Далі – ще цікавіше, бо мова зайшла про гроші! На думку мого чоловіка, половину коштів, отриманих від продажу нерухомості, ми віддамо його матері, бо “вона ж старша жінка, яка потребує допомоги”. Я була шокована! Я намагалася достукатися до нього, пояснюючи, що квартира належить мені, тому його матір не має до неї жодного відношення. Та все марно! Палка дискусія переросла у велику сварку. Чоловік, гримнувши вхідними дверима, пішов ночувати до своєї матері.
Я хвилювалася з приводу того, що сталося, але щиро вірила, що на цьому неприємності закінчилися. Яка ж я наївна! Вже наступного ранку на моєму порозі без жодних попереджень з’явилася свекруха в компанії іще двох жінок. І ними були зовсім не її подруги: одна із них була рієлтором, а друга – потенційним покупцем квартири. Моєї квартири! Я відразу випалила, що не збираюся її нікому продавати. Жінки, побачивши мою рішучість, відразу вийшли з квартири, а от свекруха ще ненадовго залишилася. Напевно відходила від шоку, бо я порушила усі її плани.
Вона ще довго тиснула мені на жалість, скаржилася на тяжке матеріальне становище, обґрунтовуючи це тим, що я забрала в неї сина, який мав би забезпечити їй гідну старість. Недовго думаючи, я сказала, що з радістю повертаю їй її годувальника, бо подаю на розлучення. Після того, як я зібрала чоловікові останню валізу, я не бачила ні його, ні свекрухи.
Як би вчинили на місці жінки?
Чи змогли б ви відстояти свої права, пожертвувавши сім’єю?
Як ви думаєте, чи була присутня у цій сім’ї любов чи лише розрахунок?
