Того дня Ірина прийшла до офісу не одна. За столом, де жінка писала звіт, сиділа її маленька донечка Юля та щось старанно малювала в альбомі. Директор Олег Петрович уважно спостерігав за ними. Видно, що Іра плакала, адже розтерлася де-не-де туш та очі були червоні. Під час обідньої перерви приніс для дівчинки сік та шоколадку. У нього була онука, приблизно такого ж віку, як Юля.
– Будь ласка, зайди до мене у кабінет.
Іра спокійно піднялася з-за столу, поцілувала донечку – перевірила, чи є температура.
– Скажи, будь ласка, що у тебе трапилося? Чому ти прийшла з малою дитиною на роботу? Я тобі не дорікаю, просто відчуваю, що сталася неприємна ситуація
І тут Іра голосно заплакала. Пан Олег не знав, що робити. Швидко дістав з аптечки заспокійливі ліки та подав дівчині склянку прохолодної води. Бачив, як вона жадібно ковтала повітря і як у неї тремтіли руки.
Іра з Михайлом познайомилися ще під час навчання в університеті та почали зустрічатися. Як отримали дипломи – одразу весілля зіграли. Двоє працювали, мали велику зарплату. До речі, у цьому місті в Іринки була невелика двокімнатна квартира, яку їй колись подарували батьки. І все у них було чудово. Поки не приїхала свекруха, пані Ольга.
– Набридло жити у тому селі. А біля вас якраз квартира продавалася, то я думаю, що не варто втрачати такий шанс. Тепер будемо не тільки одною родиною, але й сусідами, – радісно сказала свекруха. Однак, така новина насторожила дівчину.
Іра сподівалася, що свекруха їй допомагатиме по господарстві, адже тоді народилася Юлечка. Ну всі бабусі обожнюють онучок. Однак, виявилося, що Ольга Василівна не входила у цей список. Дівчина часто нічого не встигала по дому. Треба і їсти для чоловіка зробити, поприбирати у квартирі, розвісити речі та закинути нові для прання. А ще з донею погуляти треба, забігти до супермаркету за продуктами й так щодня. Пані Ольга приходила без запрошення до Іри та щоразу з нею лаялася.
– Видно, що ти погана господиня. У квартирі такий безлад, і як мій син міг таку для себе дружину обрати? – дорікала свекруха.
Спершу чоловік заступався за Іру. Але потім мама перетягнула на свою сторону:
– Ти тільки глянь, що вона тобі приготувала! А хіба дружина, яка турбується про свого чоловіка, здатна на таке? Та це просто справжні помиї!
Тоді вже й Михайло почав з Іриною сваритися. А ось до онучки бабуся навіть не наближалася. На день народження чи інші свята завжди приходила з порожніми руками. Дівчина сподівалася, що вона не буде брати декретну відпустку на роботі та пані Ольга доглядатиме за Юлею.
– Сама народжувала – то сама і виховуй, я до дитини не маю жодного відношення, – пихато відповідала свекруха щоразу, як Іра намагалася з нею спокійно поговорити про онучку.
І ось сьогодні у дівчини остаточно закінчилося терпіння. Зранку до неї зателефонувала вихователька з садка та повідомила, що Юля голосно кашляє. Тоді у групі багато діток хворіли. Іра сподівалася, що хоча б зараз у такій екстреній ситуації свекруха допоможе. Слухавку підняв чоловік:
– Кажи швидко, я не можу говорити.
– Юля у садочку себе погано почуває. Здається, що вона захворіла. Я не можу зараз піти, забери ти її, будь ласка.
– Я не можу. Ми з мамою поїхали за місто, купуємо для неї вазони.
– Але Юля хвора..
– Я не буду сама тут все обирати! Дитина хвора? Нехай вона сама їде у садок, ми зайняті, вона ж її мати! – кричала у слухавку свекруха.
Іра викликала таксі та поїхала додому. Там попросила сусіда, щоб змінив замки. Зібрала всі речі чоловіка та виставила за поріг. А потім поїхала за донечкою. І ось, декілька хвилин тому, до неї зателефонував Михайло:
– Чому у під’їзді стоїть моя валіза? Я не можу відчинити двері!
– А ти більше там не живеш. Забирай речі та йти до своєї матусі. І віддай мені ключі від машини. Я ж за неї кредит виплачую!
Михайло почав погрожувати жінці судом та пообіцяв, що вона ніколи не побачить доньку. Чула, як ці всі слова йому диктувала свекруха. Та Іринці вже було байдуже. Її машина, квартира та дитина. А такий чоловік їй не потрібен.
Панові Олегу стало шкода.
– Знаєш, Іринко, ти можеш доробити звіт, я завтра я тобі даю відпустку. Проведи цей час з донечкою.
– Дякую, – тихо відповіла дівчина та витерла сльози.
Іра вчинила правильно, коли прогнала геть чоловіка? Можливо, він не винен? Чому?
