Той день, коли на порозі їх трикімнатної квартири з’явився Женя, Катерина запам’ятала на все життя. П’ятнадцятирічний хлопець дивився на неї з-під лоба

Той день, коли на порозі їх трикімнатної квартири з’явився Женя, Катерина запам’ятала на все життя. П’ятнадцятирічний хлопець дивився на неї з-під лоба. Пшеничне волосся і такі холодні блакитні очі, як у маленького вовченя. Женя стояв в коридорі незнайомої йому квартири. В руках був маленький чемоданчик, що вмістив всі його речі.  

– Твоя кімната перша по коридору. Далі вітальня і наша з Катею спальня, – батько швидко ввів сина в курс справи, не особливо замислюючись про гостинність.

– Ясно, – холодно відповів Женя і одразу пішов в виділену кімнату розпаковувати свої речі.

– Худий який, – тільки й мовила Катерина.

Женя ріс без батька і знав про нього тільки те, що він щомісяця переказує гроші його мамі. Зарплата у мами була невеликою і аліменти були завжди до речі, але Женя не любив думати, що чимось зобов’язаний батькові. У його дитячій свідомості міцно оселилася ця думка. Хотілося обійтися без батька і його грошових подачок. Тільки поки і зарплати Жені вистачало хіба що хліб з маслом купити. Після довгих пошуків він зміг влаштуватися лише кур’єром і щоранку до школи розносив безкоштовні газети, часом чекаючи, коли йому відкриє під’їзд якмйсь мешканець, але ці тягарі Женю не лякали. Свої гроші. Крок до незалежності від батька. Він ще не підозрював, що доля готувала чергову підлість.

У Тетяни і Степана життя не склалося. Люди вони непогані були, але характери складні. Він не розумів її, а вона не поступалася йому. Розлучилися, коли Жені і року не було. Батько якось відразу зник з життя сина. На початку час забирала робота і постійні відрядження. Хотілося заробити на своє житло, адже йдучи, він залишив квартиру колишній дружині і дитині. А потім і совісно почав лізти в чужі життя. Як він прийде через роки? А де до цього був?

Колишня дружина зателефонувала раптово через роки, коли Степан уже розписався з Катериною і вони жили в новенькій квартирі. Тетяна запропонувала зустрітися. Степан і не думав, що коли-небудь почує голос з минулого, але колишня дружина просила допомогти. Все виявилося не просто. Тетяна вже кілька місяців знала, що смертельно хвора, але сказати рідним не наважувалася.

Женя про хвороби мами дізнався випадково. Вона не хотіла говорити йому, але її поклали в онкологічне відділення, куди Женя приходив з візитами. Тоді він ще сподівався. А потім йому довелося швидко подорослішати. Навчався прати, готувати і прибирати. Все сам! Вирішувати дорослі проблеми з оплатою рахунків. Складати список покупок, щоб не вийти за бюджет, адже гроші батька тепер йшли на ліки. Йому було огидно отримувати щомісячний переказ від батька на карту мами, але він запевняв себе, що це для неї. Для мами йому не було нічого шкода. Потім він навчився ставити уколи і чергував вночі біля ліжка матері. Дружині довелося відмовитися від секції баскетболу, вкладаючи гроші у доросле життя. Раніше вона йому здавалася такою класною. Живи, як хочеш і витрачай зарплату на всякі бажані речі. Все виявилося занадто складно, але роздумувати або сумувати у нього не було часу. Вдома чекала його мама, а треба ще в магазин забігти і приготувати вечерю. Він відривався від уроків і підходив до мами за першим її покликом. Потім вона стала і зовсім неспокійно спати. Вона танула і, розуміючи безвихідність ситуації, зателефонувала колишньому чоловікові, поки Женя був у школі.

Прийшовши додому з лікарні Степан буркнув «обідати не буду» і пішов в спальню. Катерина стала слухняно прибирати зі столу. Вона ще в перші зустрічі зі Степаном зрозуміла, що цій людині суперечити марно. Вмовляти і переконувати марна справа. Він рішень не змінює.

Батько Степана був суворим мужиком. Все село його боялося. Дітей лозиною виховував, та так, що ледь старша закінчила дев’ятий клас, вона втекла в місто. При технікумі дали гуртожиток, а вже потім всі інші діти жили у неї, щоб уникнути щоденної зустрічі з татом. І Степан там зализував рани на спині. Старша сестра робила компреси, а він дванадцятирічний тільки сопів, намагаючись витерпіти біль. Таким і залишився, пронісши крізь роки свою гордість і терпіння. Ніколи нічого не просив. Всього добивався сам, але в допомозі не відмовляв.

Женя після похорону опинився в іншій квартирі. Дорослий п’ятнадцятирічний хлопчисько з очима вовченя. Він без сперечань і бунту прийняв прості правила нового будинку. Катерина поглядала на нього з хвилюванням. Він не просив допомоги, а при спробі попрати його речі або прибрати за ним зі столу, як вона робила для його батька, чула «я сам». Женя не розмовляв з ними більше необхідного. Не розповідав, як справи в школі і про новий клас. Його батько вів себе, як і раніше, ніби й немає в квартирі сина. Степан говорив про справи на роботі, сухо і по справі. Катерина прибирала за собою і Степаном, а Женя, навпаки, не дозволяв щось зробити для нього, немов бажаючи залишатися невидимкою. Катерина спочатку якось спробувала налагодити контакт, але Степан виніс своє рішення: «Не чіпай його. Захоче пити – попросить. Захоче поговорити – почне першим».

Новий будинок і нове життя. Ще недавно він тримав матір за слабку руку і ставив уколи, вже розуміючи, що краще не буде. Женя звик до думки, що скоро він залишиться один. Він чекав і був готовий зібрати речі і переїхати в дитбудинок, а може вийде вступити, щоб надали кімнату в гуртожитку. Женя думав про майбутнє, намагаючись не помічати сьогодення. Будував його всупереч, все більше звикаючи до думки, що він тепер один. Єдине, чого він не підозрював, що мама вже зателефонувала його батькові і скоро життя різко зміниться.

Нова обстановка і новий шкільний світ дозволили відволікатися від важких дум. Женя не поспішав додому і займав свій часу до сну максимально, щоб якомога менше бачити батька і його дружину. Після уроків він обідав вдома, а потім тікав до школи на репетицію якогось виступу. Він і не хотів брати участь в житті школи, але це було краще, ніж тинятися по сирій вулиці. Хоча репетиції були щоденними і йому доводилося ходити по новому для нього району, аби додому не йти. Так він познайомився з Олексієм з його нового двору. А ось роботу кур’єра довелося залишити. У новому районі у газети вже був працівник, а до свого колишнього району Женя не встигав доїжджати з ранку, та й не хотілося. Там він жив з мамою.

Хлопчина не плакав за мамою. Він прийняв її догляд, як даність. Катерина тільки здогадувалася скільки болю виніс цей хлопець, зріднившись з нею. Жінка знемагала. За свої сорок років вона так і не нажила своїх діток. Лікарі розводили руками, а Степан і не просив дітей. А тут, ось вам дитина! Тільки, що тепер робити? Женя був некомунікабельним, але ітльки з ними.  Катерина бачила, що хлопчина швидко освоївся і в школі, і у дворі. Він не поспішав додому, затримуючись поза цими стінами, як можна довше. Вона навіть якось чула його сміх. Такий по-дитячому відкритий. Майже беззахисний. І очі зовсім інші. У них не було того льоду, що вона бачила раніше.

– Уже півроку минуло, розумієш, мам? – Катерина сиділа на маленькій кухні і крутила за душку порцелянову чашку, – Я вже не знаю, що робити. Ми живемо, як сусіди.

– Так ви і є сусіди, – мама уважно дивилася на дочку, – Що ти зробила, щоб Женя себе відчув як вдома?

Катерина вже набрала повітря в легені, щоб обуритися. Що вона тільки не пробувала! Кімнату йому овлаштувала. Їжею забезпечений. Кишенькові гроші на обіди в школі дають! Але тут до неї дійшов зміст слів мами. А що намагалася створити від себе для нього?

– Напевно нічого, – видихнула Катерина, оцінивши свої мізерні спроби. Немов сліпе кошеня вона тикалася в пошуках вірного ходу, – Я просто не знаю, що зробити. На питання він не відповідає, розмовляти зі мною не хоче. Приходить і йде в свою кімнату, закриваючи двері. Виходить до обіду і вечері. І мовчить, постійно мовчить. Максимум може відповісти «так», «ні», «не знаю». Вчиться посередньо, як більшість його однолітків. І то я це дізналася тому, що його класна керівниця зателефонувала нам, щоб на батьківські збори запросити. Але чим цікавиться, захоплюється я не знаю. А раптом він в поганій компанії?

– А в школі, що їсть? – раптово запитала мама і Катерина на неї дивилася з невеликим докором.

– Мам, я ж кажу, що нічого про нього не знаю. А він мовчить. Звідки мені знати, що він там їсть? – відмахнулася Катерина.

– А я тобі скажу, – мама підлила в чашку дочки заварку, а потім окропу, – Ні-чо-го. Обіди в школі ще в твій час були царські. Та й яку дитину змусиш їсти суп або холодну котлету? Я взагалі сумніваюся, що він в їдальні купує собі перше чи друге. Швидше за все гроші на пиріжки витрачає або ці … гамбургери!

– І до чого ти ведеш? – Катерина не розуміла.

– Ну, я тебе дарма пироги вчила пекти? – розвела руками мама, – Напекла з ранку ароматних пиріжків. Чоловікові на перекус на роботі віддала і синові.

Додому Катерина вперше за довгий час летіла. Вона добре розуміла, що навряд чи Женя ось так от одразу зміниться, але може хоч клаптик турботи відчує. Хоч крихту! А то ж він все робить сам. Навіть одяг свій сам пере. Живе, як сусід по квартирі, хіба що їсть із загального столу і на цьому спасибі. А ж не погана ідея про пиріжки.

– Навіщо? – Женя холодно дивився на пакет з двома пиріжками. Нове в спілкуванні слово ні краплі не радувало Катерину. Вона якось не очікувала такої реакції. Це фактично відмова, тільки остаточне рішення злегка відсунули.

– На перерві перекусити, – виправдалася вона, потупивши погляд. Її голос ледь затремтів. «Дура, на що розраховувала? Що він після півроку мовчання раптово стане теплішим?». Але пиріжки Женя взяв і Катерина чітко зрозуміла, що виключно з ввічливості. Наступного разу він запросто може відмовити. Про це говорив холодний погляд його очей.

І Катерина цілий день погоджувалася з думкою, що даремно вона все це затіяла. Жили ж якось? Степан з самого початку сказав, щоб вона до хлопця не лізла, а вона вирішила пиріжками його підкупити. Він мати втратив, а вона пиріжками його нагодувати надумала! Не рівноцінний обмін.

Але наступного ранку вона знову встала раніше за всіх і взялася за тісто. На той час, коли чоловіча частина їх квартири прокинулася, в духовці вже готувалася чергова партія пиріжків.

– Сьогодні з м’ясом, – посміхнулася вона холодним очам Жені. Він хмикнув, але все ж забрав пиріжки. Може побоюючись сліз Катерини, може з іншої причини, але жінка сприйняла це, як удачу. Вона не почула «я сам», як зазвичай. Звичайно, пироги пекти треба вміти!

– Сьогодні з м’ясом, – відрапортував Женя своєму другові Олексію, який вже запалив від запальнички сигарету.

– Дуже добре, – посміхнувся хлопчина випускаючи сизий дим, – Хоча вчорашні з цибулею і яйцем краще запах тютюну гасять.

– Нічого, – відповів Женя, закурюючи сигарету, – У мене ментолова жуйка є.

Так пройшло близько місяців двох. За столом вони їли, все так же слухаючи суху розмову Степана, але з ранку Женя вже звично забирав пиріжки зі столу в кухні, які заздалегідь Катерина упаковувала в пакет. І в цей ранок він зайшов на кухню, як зазвичай, забравши пиріжки, а потім залишився стояти в дверях, злегка шурхотячи пакетом:

– Я це … – почав він, а коли Катерина повернулася, то розвернувся до виходу, – Так, нічого.

– У чомусь допомога потрібна? – Катерина пішла слідом, спостерігаючи цікаву картину, як «вовченя» бродив поглядом по підлозі і хмурився від власних думок. Він явно боровся з собою, зі своїми емоціями. Йому було дуже важко перебороти гордість і замість «я сам» видавити з себе прохання. Катерина не квапила і навіть готова була прийняти відмову. Її тішило вже те, що він взагалі спробував заговорити. Це гріло її серце.

– Можна ще 4 пиріжка? – коротко пояснив Женя.

– Звичайно, можна, – Катерина полетіла на кухню і повернулася з ще одним пакетом пиріжків. Не важливо сам він їсть або друзів пригощає. Головне, що він заговорив з нею!

Так і пішло, що тепер з собою Катерина віддавала Жені шість пиріжків. Вона дуже сподівалася, що хоча б один з пиріжків він з’їдає сам. Поступово погляд Жені став теплішим. Все частіше Катерина отримувала на своє питання «як справи?» не сухий кивок голови, а «нормально» або «добре».

Це був їх маленький секрет. При батькові Женя далф тримався холодно, але варто було Степану піти і Катерина чула тихе «дякую» за вечерю, за обід, за вигладжену сорочку, яку Женя через велику кількість уроків не зміг підготувати до виступу в школі. А Катерина приходила дивитися, як Женя виступає на сцені, то в ролі Мокаля веселить молодших, то примхливу принцесу відіграє. Вона навіть якось Степана витягла подивитися на сина. Той довго опирався, але виявилося, що його рішення не завжди непохитні.

– Ось вміє ж вона пиріжки пекти! – Олексій вже погасив сигарету об край смітника і вже насолоджувався смаком випічки.

– Так Катерина взагалі непогана виявилася, – відгукнувся Женя наминаючи вже другий пиріжок.

– Ти ж сказав, що «в житті слова доброго їй не скажу!», – гикнув Олексій.

– Так, замовкни! – з посмішкою штовхнув його в бік Женя, – Просто я раніше думав, що мама перебільшує щодо батька. Ну, щоб я не просив з ним зустрічей. Я ж мріяв, як знайду його, а потім, коли подорослішав, дізнався, що гроші він нам переводить. Відкуповується, значить. Я його так ненавидів! І тут мені ще жити з ним, а там ще нова дружина у нього. Думав, що втечу з нового будинку.

– Так, ти ж на вулиці б загинув! – посміхнувся Олексій, взявши другий пиріжок, – Там би тебе пирогами не годували.

– Тобі аби пожерти, – насупився Женя, – Я тобі, як брату, душу виливаю.

– Так я вже тону в твоїх відвертомтях, – засміявся друг.

– Ти вважаєш, що мене пиріжками купили? – серйозно запитав Женя.

– Неа, – ледь промовив Олексій, запхнувши великий шматок собі в рот, і Жені довелося почекати, коли друг прожує, – Це нормально, коли тебе вдома чекають, а не женуть. Став би твій батько тебе забирати, якби ти був не потрібен? Стала б Катерина пекти пироги, якщо б ти був чужий їй?

Женя ледь посміхнувся, розуміючи, що його вдома чекають. Дуже чекають.

В армію Женя йшов навіть не зробивши спроби вступити в університет. Вирішив спочатку віддати борг Батьківщині, а потім вже знайти своє місце. Катерина на пероні ледь встигала перехоплювати хусточкою свої сльози.

– Ось я тут приготувала, – вона з сітки дістала великий пакет з запашними пиріжками, – Тут більше, ніж шість, але і товаришів у тебе тепер більше, її голос тремтів. Вона трималася, що було сил, щоб не розплакатися ще до того, як Женя зникне в вагоні.

Вони обнялися і тільки, коли провідники почали заганяти в вагон, вона відпустила Женю. Батько сухо потиснув руку синові і кивнув. Його суворі очі на секунду стали вологими, але він швидко позбувся цього людського почуття. За те Женя більше не ховався від Катерини за крижаним поглядом. Його блакитні очі світилися теплом. І Катерина знала, що частину цього тепла вона відігріла своїми пиріжками.

Потяглися листи і посилки, дзвінки і розмови. Катерина навіть кілька разів з батьком Жені їздили до нього. Вона й не помітила, як відтанув суворий Степан і навіть не сперечався з нею, коли Катерина говорила, що вони їдуть до сина. Там вони орендували квартиру, де вона готувала пиріжки, а ще наваристий борщ і домашні котлети. Все для зустрічі Жені. Тепер у сина з батьком було про що поговорити. Батько згадував, як сам служив, а Женя ділився тим, чим живе зараз. Але жоден з них не скаржився. Це була їхня сімейна риса. А Катерина залишала їх на невеликій кухні орендованої квартири, тихо радіючи цьому сімейному щастю.

– Але ж я не відразу став їсти твої пиріжки, – якось зізнався Женя за сімейним столом, де сиділи не тільки він з батьком і Катериною. До їх сім’ї приєдналися дружина Жені Світлана, двоє їхніх дітей, а ще батьки Світлани, – Я спочатку насторожено поставився до цього частування і віддав пиріжок Олексію Смирнову, з яким тоді разом курив за школою. Він спробував і оцінив. А я вже тоді другий пиріжок з’їв. Особливо ми любили пиріжки з цибулею і яйцем. Цибуля відмінно перебивала запах сигарет.

– Ах, ви засранці! – писклявим голосочком повідомила внучка на руках у діда Степана.

– Ну, чому дитя вчиш? – Женя єхидно дивився на батька, – Мам, ти його зовсім не виховуєш?

– Пізно виховувати, – відгукнулася Катерина, – Ось як виріс. Сивий вже весь!

– У житті знадобиться, – посміхався Степан, пригладжуючи пшеничне волосся внучки, – Так, мій скарб? Пиріжок будеш?

Вам сподобалася ця історія?

Ira
Завантаження...
Cikavopro.com
Adblock
detector