– Та вони взагалі нагадували мені італійську сім’ю, де все літає, розбивається, а довкола крики та сльози. Не знаю, як вони взагалі стільки разом протрималися. І він ще той скандаліст, і дружина його Христя – дама зі своєрідним характером. Навіть не пригадаю, чи чула колись, щоб вони нормально спілкувалися. Як тільки хоча б одному з них щось не подобається, то одразу крики на весь дім. А коли Христина ще й вагітною ходила, там таке коїлося. Тож нічого дивного в тому, що якось Руслан просто не витримав і відвіз жінку до тещі, не було. Ми з мамою знали, що колись це трапиться. Вона була на восьмому місяці тоді. Нерви на межі просто. А там ще трохи і розлучилися, ось так…
На одній із дальніх лавочок місцевого парку сиділи дві молоді панянки, обговорюючи цікаву тему. Вони обережно відкушували шматочки холоднючого морозива, від яких аж зуби боліли, на секунду замовкали, а тоді продовжували бесіду.
– А я б так просто все це не сприймала. Він кинув жінку на восьмому місяці вагітності. Ц підло. Я б таке не пробачила. Зрештою, він її взяв за дружину не просто так. І характер бачив. Може, не треба було рубати з плеча? У вагітних гормони вирують. Треба було ще місяць – два почекати і все налагодилося б..
– Та ні, – перебила дівчина подругу. – У них там таке сталося…Тут і виправдання з гормонами не спрацює. Ти ж не знаєш, чому Руслан насправді пішов.
– Терпець увірвався?
– Та ні. Христина йому заявила, що дитина не від нього! А сварки сварками. Не у них суть.
– Ого… Так і сказала? А він що? А з чого це вона таке йому вирішила сказати?
– Ну, головне, що Руслан, як і ми, навіть уявити не міг. Вони вже три роки разом живуть. Постійно одне з одним ходять. Причин не довіряти не було. От брат і думав, що це точного його дитина. Вони навіть весілля зіграли через вагітність.
– Ну так… То з чого б це раптом Христина сім’ю руйнувати захотіла?
– Я особисто її питала про це. А вона каже, що на емоціях була. От і ляпнула дурницю. А Руслан сам винен, бо вивів її із себе вічними докорами. Каже, якби на місці її чоловіка хтось інший був, то навіть не сприйняв би ті слова серйозно. Але Руслан у нас не такий. У нього свій характер.
– Вона що взагалі глузд утратила? Це ж треба… Додуматися до такого.
– Після цього Руслан і подав на розлучення. Ще в процесі, але брат налаштований рішуче. Уже точно нічого не вернути. Христя вчора моїй мамі дзвонила, питала що робити. А чим вона їй зараз поможе? Сама дурниць наробила. Пізно вже. Мама тільки плечима знизує. Вона Руслана не переконає.
– Але ж у Христі роди були нещодавно. Руслан навіть не глянув на дитину? Це не змінило його ставлення?
– Зовсім нічого. Йому діла до того ніби й немає. Христя йому писала, що той сина має… Спадкоємця йому народила. А йому все одно. Він проігнорував.
– Так-так… Оце накоїли дурниць. А дитина в чому винна? А вони тест ДНК зробити не хочуть, щоб все на свої місця поставити? А то на словах далеко не заїхали.
– У цьому й проблема, що Руслан не хоче. Більше вірити Христі не збирається. Каже, що вона лікарів підкупить тепер. А вона його ледь на колінах не благає. Вона вже на все готова, щоб довести чоловікові, що син його. Мама дивиться на це все і каже, що судячи з такої поведінки, дитина таки наша.
– А Русланові вона це казала?
– Казала-казала. Але йому все одно. Христини для нього більше ніби й не існує. Ось так одна фраза зруйнувала цілу сім’ю.
– І справді. Але ж, якщо дитина таки його, то жаль, що без батька буде. Руслан же постійно під боком, а дитя – сирота майже. Хай Христина в суд подасть. Його і експертизу зробити змусять і аліменти потім платити. Єдиний вихід, якщо не домовляться.
– Думали вже.
– І Руслан що?
– Йому байдуже. Каже, хай подає. Тільки, якщо суд призначить експертизу, то він її зробить. Якщо дитина його, то й аліменти буде платити. Але з Христею більше нічого мати не хочу. Нажився у шлюбі вже. Мовляв, жити із жінкою, яка робить такі заяви, нестерпно. А він ще молодий і нерви поберегти хоче.
Яке вирішення проблеми буде найкращим у такому випадку?
Чи слід Русланові бути настільки категоричним?
