Олена почала відчувати, що з нею щось не те, коли в неї стало паморочитись у голові, а також з’явилась задишка. Вона швидко зібралася і ледве дісталася лікарні. Після того як їй зробили аналіз крові, шокований лікар виніс вердикт: рак. В перинатальному відділенні їх зустріла така ж лікарка. Вона провела з Оленою майже півночі, а потім, поїхала разом із нею на швидкій до гематологічного центру.
Звичайно, такі аналізи чітко вказували на те, що самостійно народити Олена просто не зможе. Треба робити кесарів розтин. Олені поставили крапельницю і вона миттєво заснула. Жінка не відчувала абсолютно нічого. Навіть не бачила як дитина на світ з’явилася.
Та вона пам’ятає, як після цього всього до неї підійшов лікар і почав голити її голову. Запах металевих ножів, які бились один об одний ніколи не зникнуть з її пам’яті. Коли лікар закінчив з головою, то почав запихати в її рот пластмасову трубку. Олена ніколи не думала, що у пластмаси є свій смак, а виявилось що є.
В такому вигляді, Олену повезли якимось коридором і вона опинилась в якомусь залі. Він більше нагадував музей. А на Олену приходили подивитися різні люди. Там бути не тільки лікарі і інтерни, а й звичайні люди, ніби вони прийшли подивитися на якийсь незвичайний експонат. Там вона лежала з поголеною головою, трубкою у горлі і розрізаним животом.
Олена чітко розпізнавала запахи людей. Всі вони були абсолютно різними. Серед натовпу, жінка помітила свою доньку – Соню. Дівчинка була схожа на маленьке котеня, яке так щиро чогось просило, та Олена ніяк не могла її зрозуміти.
І тут, дівчинку схопив один із лікарів. Соня сильно злякалася і почала плакати. Жінка хотіла просити допомоги і сказати іншим, що у неї викрадають дитину, але ця пластмасова трубка не давала їй сказати і слова. Вона просто дивилася як лікар тягне її дитину до дверей у коридор, в якому їх вже чекає машина. Вона чітко відчувала цей запах.
Думки Олени були зайняті тим, як же вона зможе врятувати свою дочку. Вона навіть записку хотіла іншим писати, аби вони змогли знайти її Соню, тільки вона не могла керувати своїми руками. Вони просто її не слухались.
Раптом Олена відчула ніби над нею нависла якась неясна тінь. Коли вона спробувала сфокусуватись, то побачила, що це її рідна сестра. Жінка тут же хотіла прокричати:
– Де Соня? – та сказала вона це дуже тихо.
– Соня? У бабусі Соня…
– Та ні, її вкрали!
– Так, заспокойся. Ніхто нікого не крав. Ти взагалі 20 днів була у комі.
Вже за декілька хвилин, Олена почала розуміти, що все це був лише страшний сон і не було ніякого музею, ніхто нікого не крав. А ось трубку в горло їй дійсно засовували, щоб вона дихати могла. Тут Олена вирішила що, мабуть, про гоління голови їй теж наснилось, тому попросила у чоловіка гребінець. З посмішкою на губах він сказав:
– А навіщо тобі гребінець?
Жінка помацала голову і зрозуміла, що на ній зовсім немає волосся. Тоді, вона зрозуміла, що люди в комі все відчувають, але бачать світ крізь призму кошмарів. І від них ніяк не можна позбавитися.
А ви вірите, що люди в комі бачать кошмари?
