Три дні на збори – сказала Ольга Петрівна сухо, – сина у мене вже немає, а це не його діти, я завжди це знала

З Олегом я почала зустрічатися ще на першому курсі університету. Разом сиділи на парах, готувалися до семінарів та екзаменів. А після того, як вже отримали диплом, то хлопець зробив мені пропозицію. Зробили невеличке свято та я переїхала жити до нього. Декілька років тому чоловікові дісталася у спадок однокімнатна квартира на околиці міста від покійної бабусі. 

Коли народила первістка Іванка, то стало вже тісно жити під одним дахом та я вирішила звільнитися з роботи – потрібно за немовлятком доглядати. Буду вдома господарювати, поки Олег на роботі. Нам грошей вистачало та ми не бідували. Однак, свекруха Ольга Петрівна доразу дорікала мені, мовляв, я сиджу в чоловіка на шиї! Думали, що буде допомагати та приходитиме хоча б онука бавити, поки я прибиратиму. Але вона навідріз відмовилася, хоча сама нещодавно вийшла на пенсію. А згодом взагалі почала говорити, що Іван – не рідний син та що я малюка нагуляла!

– Та ти тільки глянь на дитину та мого сина! Не бачу нічого спільного, видно, що Олег – не біологічний батько! Ти вже десь його нагуляла! – кричала пані Ольга. 

Кожен візит закінчувався сваркою та скандалом. Чоловік намагався присоромити матір та всіляко мене захищав, але марно. Я не мала жодного бажання бачити її у нас вдома, але й прогнати не насмілювалася – все-таки літня жінка. Вже й онук підріс та у садочок віддали, думала, що тепер свекруха нарешті заспокоїться. Я вирішила влаштуватися на роботу неподалік від будинку, але Ольга Петрівна тепер мала ще один новий привід потурати мені:

– Та ти звичайна дівчина з села, у гуртожитку жила. А тут мій Олег з’явився – і ти одразу вискочила за нього заміж. Та знаю я, яке то щире кохання – квартира безплатна називається! 

І так щоразу. Олег вже й сам починав лаятися з нею, адже не міг терпіти такого нахабства від рідної матері. Я ж не чужа людина, а дружина та мати нашої дитини, мене також треба поважати! 

Рік тому Олег захворів, на роботі прихопило серце. Декілька днів пролежав у лікарні, але, на жаль, ніхто не міг йому допомогти. Ось так я залишилася сама з сином на руках. Сподівалася, що спільне горе нас зі свекрухою зблизить та вона зрозуміє, що весь час помилялася щодо мене. Однак, через декілька днів після похорону вона прийшла до нас без запрошення з самого ранку:

– У тебе є три дні, щоб зібрати всі свої речі та переїхати на іншу квартиру!

– Не розумію. Ви не маєте права нас виганяти, адже Олег нас давно прописав у цій квартирі. Тепер я тут господиня. 

– Та ти вже зовсім знахабніла! Нагуляла дитину від іншого чоловіка, а потім мій син виховував цього малюка. А зараз ще й квартиру хочеш забрати! Та я на тебе до суду подам! 

– Я готова хоч зараз бігти до лабораторії та робити тест на батьківство. Це ваш рідний онук, як вам не соромно таке казати! Якщо він покаже, що Іванко – рідний син Олега, то ви й свою квартиру на нас перепишете у заповіті!

Ось так я побилася об заклад з мамою свого покійного чоловіка. Звісно, що виявилася правою. Бачила, як Ольга Петрівна аж почервоніла. коли читала висновок експертизи по декілька разів. Не знаю чому, але мене аж до сліз розвеселила ця ситуація

– Ну і що? Переконалися, хто тут правий? Ви нам свічку не тримали тоді. Думаєте, що я на таке здатна? 

– Вибач мені, донечко! Так соромно за ті лихі слова! – щиро каялася бабуся.

Тоді ми немов почали наші стосунки з чистого аркуша. Пані Ольга щодня приходила до нас у гості зі смачненьким тортиком чи домашніми пиріжками, доглядала за онуком, поки я була на роботі. Я не тримала на неї зла й образи, а зараз бачу, як вона любить Іванка. Син так схожий на Олега – посмішка, носик та погляд. От немов сам чоловік стоїть переді мною. Росте нам зі свекрухою на потіху та радість. 

А ви б змогли дати другий шанс свекрусі? 

Напишіть нам в коментарях у Facebook!

Daryna
Content Protection by DMCA.com
Loading...

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам:

Adblock
detector