– Уже завтра бачити тебе не хочу! Збирай речі, а зранку за поріг тебе висталю.
– Ларисо, що з тобою? Добре подумай, перш ніж таке казати! Мені і без тебе кепсько на душі. Не так давно брата поховав!
– Ти мені на жалість не тисни! Може твій брат тебе пожалів би, але я не збираюся це робити!
Мені тоді було 70 років, але хто на те звертав увагу? Дружина мого покійного брата вигнала мене з моєї ж квартири. Жили ми разом усе життя, а зараз я їй заважаю. Так, я маю трьох дітей, але ми не спілкуємося, тому і нікому розповісти про свою скруту.
Всього три роки тому я могла вільно господарювати у три кімнатній квартирі, а зараз?
Я ж просто хотіла допомогти своєму сину. Звідки я мала знати, що мене чекає саме така доля.
Мій найстарший син – Євген, якось прийшов до дому не такий життєрадісний, як зазвичай. Він не хотів дивитися мені в очі, хоча раніше тільки так говорив.
Виявилося, що він програв гроші. Євген не відразу зрозумів, що борг, який програв він у карти не є жартом, та після того, як його вже третій раз перестріли з ножем у руках – таки зрозумів.
Йому погрожували вбивством його дружини та маленької доньки, тому Євген довго не вагався і побіг до своєї мами, до мене.
Де ж він мав взяти гроші, як у самого їх і не було. Вирішив син, що буде брати кредит під заставу майна.
Ясна річ, що я виконала всі його прохання, бо це ж рідний син, мій перший.
За місяць після оформлення кредиту мені зателефонували з банку. У мене просили, аби я погасила кредит за перший місяць, але я про це нічого не знала і зателефонувала до Євгена, який мене переконував у тому, що це якась помилка, що я нічого платити не маю.
Син знав, що я абсолютно нічого не розумію в банківській справі, тому і скористався цим. Вирішив мене обвести навколо пальця.
Моя рідна кровинка – Євген навіть і не думав сплачувати кредит, тому і мою розкішну квартиру у мене забрали, а на суді Євген навіть не попросив вибачення Навпаки, поводився якось гордо і піднесено.
Нікуди мені було йти. Прийшла до Євгена, а він жив в орендованій квартирі зі своєю сім’єю. Спочатку все було не погано, але з часом невістка почала диктувати свої правила. Казала, що я надто голосно дихаю, не так ходжу, забагато їм, що ліки мої смердять на всю квартиру, що внучка мене боїться, тому постійно плаче. Одним словом, вона просто хотіла, аби я покинула їхню квартиру, а син мовчав і навіть не пробував хоч якось захистити мене.
Мала я ще рідну доньку Їй зателефонувала і забрала вона мене до себе.
Моїй Наді було 27 років. Вона виховувала трьох діток, тому замість няньки мене взяли. Хіба мене запитали чи я того хочу? Як мені у свої роки бігати за ними? Як їх заспокоювати?
Чесно, я робила усе можливе, але донька, яка приходила після роботи втомленою постійно дорікала мені тим, що я нічого не встигаю. Нарікала на те, що я неохайна, погано мию посуд, не пилососила так часто, як вона того хоче і тому подібне. Та коли я потрапила в лікарню, то чоловік Надійки легко натякнув на те, аби я шукала іншу домівку.
Тому, з лікарні мене забрав мій рідний брат, який жив у нашому батьківському домі. А діти? Що вони? Просто вирішили, що я м’яч, який можна перекидати.
Буквально 7 годин тому, я поховала свого рідного брата, якого я дуже любила і поважала.
Зараз, я стою на зупинці і не знаю куди мені їхати.
А як би ви вчинили на моєму місці?
