Три роки тому я сказала подрузі, що ніколи не зможу обманювати двох хлопців одразу. А сьогодні сиджу в барі і плачу над третьою кавою.
Ми з Олею дружили ще зі школи. Одного разу вона зізналася, що зустрічається одразу з двома хлопцями і не може вибрати. Я тоді дивилася на неї, як на чужу людину.
– Якщо любиш – сумнівів не буде. Це ж очевидно, – сказала я їй.
– Легко тобі судити збоку, – відповіла Оля. – Ти просто ще не потрапляла в таке.
Я тоді була така впевнена в собі. У мене був Андрій, і я думала, що все у нас чудово.
Але хлопці якось відчувають, коли ти поряд, але не з ними. Андрій почав ревнувати без причини, шукав приводи для сварок. Дивився не так. Говорив інакше.
Кілька місяців я почувалася не коханою дівчиною, а якоюсь зайвою. Наче все роблю не так, не вчасно і не те.
Розлучилися спокійно. Я не очікувала, що переживатиму це так довго.
Потім з'явився Вадим. Спочатку просто однокурсник, потім – друг. І раптом він запропонував мені зустрічатися.
– Яке заміжжя, ми ж просто друзі, – розгубилася я.
Але очі зустрілися – і почався такий роман, що я відчула себе народженою заново. Він дивився на мене, як на королеву. Просто бути поряд зі мною було для нього щастям.
А потім зателефонував Андрій. Сказав, що нудьгує, що нема з ким поговорити, що хоче побачитися. Я не встояла.
У кафе він розповів, що звільнився з роботи, серйозно занедужала мама, нової дівчини немає. Ми проговорили три години без зупинки.
Я слухала і не могла піти. Не сказала йому про Вадима. Не хотіла засмучувати. Та він і не питав.
Почали іноді бачитися. Спільні друзі, поїздки за місто, концерти. Коли я з Андрієм – він здається таким розуміючим, тонким, живим. Коли я з Вадимом – розумію, як я йому дорога, скільки в ньому тепла.
І ось я сиджу в барі, плачу і думаю про Олю.
Набрала її номер.
– Привіт! Хочу попросити пробачення за ту давню розмову, – сказала я. – Пам'ятаєш, як я тебе засуджувала?
– За що пробачити? – засміялася Оля. – Я вже не пам'ятаю, з кого тоді вибирала.
– А я зараз саме цим і займаюся, – сумно відповіла я. – Не можу вибрати з двох. Совість гризе, але кожен по-своєму дорогий.
– Уяви, що твій хлопець зустрічається з двома, – сказала Оля. – Кого він любить більше – тебе чи іншу?
Я мовчала.
– Себе він любить, розумієш? – додала вона тихо. – А якщо Вадим дивиться на тебе, як на щось дороге – уяви своє життя без цих очей. Уявила?
І тут мене накрило. Вадим завжди дивився на мене саме так. Я просто не помічала.
Я поклала телефон і довго сиділа мовчки.
Скажіть мені чесно: якщо людина вагається між двома, це означає, що вона не любить нікого? Чи просто ще не зрозуміла, кого любить?
