Надя розгорнула папір й зойкнула від несподіванки:
– Забула зовсім. Мала заплатити, але забула. Я ж тоді в лікарні лежала, пам’ятаєш? Ти тоді до мене всього 2 рази прийшов, – сказала Надя.
– Ти мені тему не переводь. Для чого кредит брала краще скажи, – суворо відповів Дмитро.
Тоді Надя вже усвідомлювала, що приховувати щось нема сенсу, тому тихо зізналася:
– Пам’ятаєш, тоді у моєї тітки будинок підтопило від повені. Вона допомогти просила, а ти сказав, що у нас у самих грошей немає та й в неї інших родичів повно, нехай вони допомагають. А ось я відмовити не змогла, тому і пішла в банк. Взяла кредит і допомогла їм.
– Знаєш, Надю, мені з самого початку дуже сподобалася твоя чуйність. Ти така мила була. Я тоді зрозумів, що така ніколи в біді не кине, але зараз я розумію, що це радше мінус. Ти ж нікому відмовити не можеш. Стараєшся допомогти всім, навіть якщо це тобі шкодить. Я вже так більше не можу. На тобі ж просто їздять! Ми за ці роки могли б собі нову квартиру купити, а живемо в однокімнатній та ще й без ремонту, тому що твої родичі постійно з нас гроші тягнуть. Не можна так жити. Та і я більше вже не можу. Йду я від тебе…
– А ти, мабуть, правий, що хочеш піти. Не можу я відмовити своїм рідним. Мені здається, що якщо я можу, то маю допомагати всім. Мені зразу соромно стає, коли я відмовляю. Я ж можу допомогти. Звичайно, мене обманюють і мені соромно за те, що я дозволила так з собою повестися, але нічого з цим вдіяти не можу, – сказала Надя.
– Добре, ти просто подумай, коли ми хотіли народити дитину, твій дядько навіть пальцем не ворухнув, аби нам допомогти. А він у клініці не остання людина, міг би домовитися з якимось лікарем хорошим. А він що? Сказав, що у нього часу нема, потім можливості, а потім взагалі за тебе забув. Сказав плати за прейскурантом і буде тобі щастя. Зрозумій, ти потрібна лише тоді, коли вони хочуть гроші з тебе витягнути, а коли ти щось просиш, то ні в кого на тебе часу не має. Їздять на твоїй доброті, а ти навіть не ворушишся. А якби один раз відмовила, то всі б від тебе відчепилися, – зі злістю сказав Дмитро.
– Ну не скажи, ця історія з дядьком неоднозначна. Він же в державній клініці працює, а там свої порядки. У нього не сильно багато можливостей допомогти. Та й не зажди є ця можливість і я не часто прошу про допомогу. Мені не дуже зручно, завжди сама хочу все зробити.
– Тобі от незручно, а їм зручно завжди. Вони ж навіть не стараються якось свої проблеми вирішити. Тобі можуть серед ночі подзвонити, а ти ж ще трохи й квартиру продаси, щоб всім їм допомогти. А коли на вулиці залишишся, то тебе навіть ніхто до себе не забере, бо “обставини” не дозволяють. Висмокчуть з тебе всі гроші й кинуть, бо користі з тебе ніякої не буде!
Раптом цю розмову перервав телефонний дзвінок. Дмитро засміявся і сказав:
– От зараз і послухаємо. Включи гучний зв’язок.
Зі слухавки пролунало:
– Надійко, привіт. Ти ж у мене найрідніша племінниця через тітку Галю, дружину дядька Петра. Наш Іван на мотоциклі в гараж Матвія в’їхав. А там кури були. Тепер той вимагає компенсацію, або до поліції піде. А ти ж знаєш, він на нього давню образу тримає, просто так не пробачить. Допоможи нам, будь ласка, рідненька!
Надя подивилася на посмішку чоловіка й запитала:
– Тітко Віро, у мене до вас давно запитання є, але я ніяк не могла його поставити. Пам’ятаєте, я вам пів року тому гроші на корову давала. Ви казали, що будете мені молоко і сир передавати. Чому ж я його досі у магазині купую?
У цей момент, телефон прикрили рукою, але не дуже добре, тому що Надя почула наступну розмову:
– І що їй відповісти? І чітку відповідь – Скажи, що пішла корова її і більше не поверталася. У теплі краї, мабуть, подалася – і регіт, явно нетверезий. – От, дурень! Я ж так не скаже. Сам же казав, подзвони Надьці, хай грошенят підкине. Вона в місті живе, багатійка. А ми копійки не бачимо.
Від цих слів дівчині стало так образливо, що вона навіть відповіді чекати не стала. Просто розплакалася на плечі у чоловіка.
– Тепер ти розумієш? Побачила їх справжнє обличчя? У нас з тобою два варіанта: або ти змінюєш номер й ми назавжди забуваємо про цих родичів, або ти продовжуєш тягти їх всіх на собі, але вже без мене, – сказав Дмитро.
Звичайно Надя обрала перший варіант.
А як би вчинили ви?
