У січні до Антонівни прийшов клімакс. Спочатку ніяких особливих проблем ця подія не принесла. Не було горезвісних припливів і відливів, пітливості, прискореного серцебиття, головного болю. Просто припинилися місячні і все: привіт, старість, я твоя!
До лікаря Антонівна не пішла, і так багато читала і знала, що до чого. Так, і подруги про себе часто розповідали, ділилися відчуттями. Тобі, говорили, Антонівна, добряче пощастило. Це ж треба, так легко клімакс переносиш! Як наврочили подруги. Стали незабаром відбуватися з Антонівною дивні речі. Розуміла вона, що це гормональні зміни в організмі, які безслідно не минають. Звідси, напевно, і безпричинна зміна настрою, і запаморочення, і слабкість.
Все важче стало Антонівні нахилятися до внучки Лізи, апетит пропав, спина боліти почала якось по-новому. Вранці часто набрякало обличчя, а вечорами – ноги. Якийсь час на свої нездужання Антонівна особливої уваги не звертала. Першими забили на сполох невістки: яка ви, мамо, бліда стали. Сходіть до лікаря, зробіть УЗД, не тягніть, з такими справами не жартують! Антонівна мовчала. Сумніви, що з нею щось негаразд, і так вже давно оселилися в її душі. А тут ще почали сильно боліти груди, ну просто вогнем горять, не доторкнутися. Низ живота тягне, спати не дає.
Часто безсонними ночами під мирне хропіння чоловіка, лежала Антонівна на спині, втупившись у стелю, і тихо плакала, думаючи про майбутнє і згадуючи минуле. Ну як же не хотілося їй вмирати! Адже тільки п’ятдесят два ще, до пенсії навіть не дотягла. З чоловіком дачу почали підшукувати, вирішили на природі побільше побути. Сини такі чудові, на хороших роботах. Невістки поважні, не грубіянять, допомагають сивину зафарбовувати, радять, що з одягу купити, щоб повноту приховати. Внучка єдина, Ліза, просто золота дівчинка, не нарадуватися.
Фігурним катанням займається, в перший клас восени піде. Малює добре, вже в’язати вміє – бабуся навчила. Як же швидко життя пролетіло! Здається Антонівні, що і не жила ще зовсім. Ось молодшого сина тільки що одружила, ще дітей від нього не дочекалася, а тут хвороба, хай їй грець! Витирала Антонівна гарячі сльози краєм підковдри, а вони лилися і лилися по її щоках. Вранці під очима утворювалися сині круги, обличчя потемніло, осунулось.
Сяк-так пережила Антонівна весну і літо, а до осені зовсім їй погано стало. Задишка, біль в спині страшний, майже не відпускає, живіт болить нестерпно. Наважилася, нарешті, Антонівна записатися на прийом до лікаря і розповісти про свої страждання чоловіку. У жіночу консультацію Антонівну супроводжувала майже вся родина. Чоловік Андрій зі старшим сином залишився в машині, а обидві невістки чекали її в коридорі. Насилу піднявшись на оглядове крісло і червоніючи від незручності, Антонівна відповідала на питання лікарки: коли припинилися місячні, коли відчула нездужання, коли в останній раз обстежувалася.
Відповідала Антонівна довго, встигла навіть замерзнути на кріслі, поки лікарка заповнювала картку, мила руки, натягала гумові рукавички. Лікарка оглядала Антонівну ґрунтовно, все більше хмурячись і нервуючи. Потім кинула коротке «одягайтеся» і підсіла до телефону. Антонівна тремтячими руками натягала неслухняну спідницю і з жахом слухала розмову лікарки.
– Онкодиспансер? – кричала та в трубку.
– Це з п’ятої. У мене важка хвора, потрібна термінова консультація. Термінова! Так, так … Мабуть, остання стадія. Я матки не знаходжу. П’ятдесят два … Первинне звернення. Так, не кажіть … Як в лісі живуть. Вчиш їх, вчиш, інформація на кожному стовпі, а зайвий раз до лікаря сходити у них часу немає. Так, так, добре, відправляю.
Закінчивши розмову, лікарка перейшла до столу і почала оформляти якісь папери.
– Ви сюди одна приїхали?
– Ні, з чоловіком, з дітьми, на машині ми, – тихо відповіла Антонівна затерплими губами. Тільки зараз відчула вона сильний біль у всьому тілі. Від цього болю перехоплювало подих, віднімалися ноги, хотілося кричати. Антонівна притулилася до одвірка і заплакала.
Акушерка вискочила в коридор і крикнула:
– Хто тут з Пашковою? Зайдіть! Невістки вскочили і поспішили до кабінету. Побачивши свекруху, все зрозуміли відразу. Антонівна плакала і корчилася від болю, немов здалеку долинали до неї уривки вказівок лікарки: негайно, терміново, перша лікарня, онкологія, другий поверх, черговий лікар чекає … Ось напрямок, ось картка … Дуже пізно, шкодую … Чому зволікали, адже освічені люди … В машині їхали мовчки. Андрій не соромлячись шмигав носом, час від часу витираючи сльози тильною стороною долоні.
Син напружено вдивлявся на дорогу, до болю в пальцях, стискаючи в руках кермо. На задньому сидінні невістки з двох сторін підтримували свекруху, яку залишали вже останні сили. Антонівна стогнала, а коли біль ставав зовсім вже нестерпним, кричала в голос, викликаючи тим самим у Андрія нові напади ридань. Іноді біль на кілька миттєвостей вщухав, і тоді Антонівна встигала побачити за вікнами машини пожовклі крони дерев. Прощаючись з ними, Антонівна подумки прощалася і з дітьми, і з чоловіком, і з онукою Лізою. Не вийде її більше побалувати смачними пиріжками. А хто тепер поведе її в перший клас, хто зустріне рідну після уроків? Хто обійме її міцно-міцно, хто поцілує її, хто захопиться її першими успіхами? ..
У диспансері довго чекати не довелося. Антонівну взяли відразу. Сім’я налякана, не сміючи присісти, купкою стояла біля вікна. Андрій вже не плакав, а якось розгублено і безпомічно дивився в одну точку. Невістки бгали в руках хусточки, син мовчки розгойдувався всім тілом з боку в бік. У кабінеті, куди відвели Антонівну, мабуть, відбувалося щось страшне. Спочатку звідти вискочила медсестра з червоним обличчям і кинулася в кінець коридору. Потім швидким кроком в кабінет зайшов літній лікар в хірургічному халаті і в бахилах. Потім майже бігом туди ж заскочило ще кілька лікарів.
Коли в кінці коридору пролунав гуркіт, сім’я машинально, як по команді, повернула голови до джерела шуму: яскраво-червона медсестра з двома санітарами швидко везли деренчливу каталку для перевезення лежачих хворих. Як тільки каталка зникла за широкими дверима кабінету, сім’я зрозуміла, що це кінець. Андрій обхопив голову руками і застогнав, невістки кинулися шукати у своїх сумочках серцеві краплі, у сина на щоці зрадницьки засмикався нерв. Раптом двері кабінету знову відчинилися. Каталку з Антонівною, покритою білим простирадлом, штовхало одночасно людей шість-сім. Всі налякані, червоні, з крапельками поту на лобах. Бліде обличчя Антонівни було відкрито. Жах і біль застигли в її опухлих очах. Відштовхнувши невісток, Андрій кинувся до дружини. Літній лікар перегородив йому дорогу.
– Я чоловік, чоловік, – кричав Андрій у слід каталці.
– Дайте хоч попрощатися. Любонька, мила моя, як же так, ми ж хотіли в один день! …
– Дохотілися вже, – медсестра закривала на засувку широкі двері кабінету.
– Не заважайте і не кричіть. Народжує вона. Вже головка з’явилася …
У пологовому залі було дві породіллі: Антонівна і ще одна, зовсім молоденька, напевно, студентка. Обидві кричали одночасно і так само одночасно, як за наказом, заспокоювалися між переймами. Навколо кожної метушилися акушерки і лікарі. Літній професор спокійно ходив від одного столу до іншого і давав вказівки.
– І за що страждаємо? – запитав професор у породіль під час чергового затишшя.
– За горілку кляту, вона у всьому винна, проклята, – простогнала студентка.
– Ну, а ти, мати? – звернувся професор до Антонівни і поплескав її по оголених товстих стегнах.
Антонівна помовчала трохи, подумала, а потім тихо, бо сил вже не було зовсім, прошепотіла:
– Так за любов, напевно. За що ж ще? Ось день народження мій так з чоловіком відзначили. П’ятдесят другий рочок. Побалувалися трошки …
– Не слабо, потрібно сказати, побалувалися, – посміхнувся професор.
– Так невже, і правда, не помічала нічого?
– Так, що ви лікарю! Якби я знала, якби тільки подумати могла! .. Сором який! Адже я вже бабуся давно. Впевнена була, що у мене клімакс і онкологія на додачу. Ось і в консультації матки не знайшли, сказали, що розсмокталася, рак, остання стадія …
– Срака у тебе, а не рак, – професор роздратовано махнув рукою.
– Всі ми живі люди, і, на жаль, лікарські помилки ще іноді мають місце бути. Але, досить розмовляти, тужся, мати, давай. Твоя помилка хоче побачити світ!
Акушерка вийшла з пологового залу задоволена. Буде що подружкам розповісти – не кожен день в наш час бабусі народжують.
– Пашкова Любов Антонівна. Є рідні?
– Є, – хором відповіла вся сім’я, роблячи крок вперед.
– Вітаю вас, – з неприхованою цікавістю розглядаючи чоловічу частину сім’ї, сказала акушерка. А хто батько буде?
– Я, – хрипко, не вірячи цьому, що відбувається, сказав Андрій.
– Він, – одночасно відповіли невістки, вказуючи на свекра.
– Вмерти, – не втрималася від емоцій акушерка і додала вже з явною повагою.
– Хлопчик у вас. Три п’ятсот. Зріст п’ятдесят один сантиметр.
Ілюстративне фото. Зображення не є документальним підтвердженням описаної ситуації.
Накривайте галявину, татусю. Ще б годинку і невідомо, що було б … До самих родів встигли.
Ось чудеса так чудеса. Навіщо тільки в онкологію везли, не розумію?
Вам відомі схожі випадки?
Чому ніколи не варто повертатися до того, хто заподіяв вам біль
Пишні оладки за рецептом моєї мами. Завжди пухкі та ніжні!
Наскільки ви конфліктні і емоційні згідно зі знаком Зодіаку
Доля України: останнє пророцтво мольфара Нечая
Дизайн-хак. У мене тісна квартира. Як візуально збільшити простір?
Торт «Дамський каприз» і як його приготувати. Просто дивовижний, дуже смачний!
Пів мільйона переглядів: 5-річний Миколка розчулив віршем Ліни Костенко
Мій майбутній чоловік не попереджає, що його друзі залишаться у нас! А це трапляється часто
25 вчителів від Бога, які здатні подарувати не тільки знання, але і спогади
7 звичок, які крадуть ваше щастя
Цей крем виштовхує зморшки зсередини! А головне – абсолютно натуральний і корисний склад!
7 чарівних фраз, здатних управляти чоловіком
Жінка попросила у кішки кошенят, щоб піклуватись про них
Виберіть зображення, яке вам найбільше подобається
Нашого подиву не передати словами. Минуло стільки років, а наші діти возз’єднали нас. Важко уявити, але це правда
Моя невістка працювала у відділі чоловічого одягу в місцевому супермаркеті
Навіть після однієї процедури шкіра обличчя стає пружною та шовковистою!
“Таємниця за сімома печатками”, або що не варто робити при дитині
Рецепт випросила у подруги, яка заробляє на випічці. Ідеальний класичний бісквіт готую тільки так
