Алла Петрівна на кілька років переїхала до сина в місто. Думала, що так буде легше, бо перед тим не стало її чоловіка. Але таки не змогла звикнути до тамтешнього життя і вирішила повернутися.
– Ой, щастя то яке! – говорила вона поки робітники заносили її речі до хати. – Рідний дім.
Тоді жінка знову відчула себе щасливою. Оглянула своє подвір’я і заспокоїлась.
– Марно я переживала, що спогади будуть мене турбувати. Навпаки зігріють у холодний вечір. Не пропаду. Треба було лишатися тут. Ну нічого, піду розпаковувати коробки. – вона якраз хотіла заходити в хату, як почула позаду голос сусідки.
– Аллочка! Ти повернулася! Ой, радість то яка. – зраділа Софія Ігорівна, побачивши давню подругу. – Давай тобі допоможу розпакувати речі.
Вони обійнялися і зайшли всередину. Ще потім довго не могли наговоритися. І сіли пити чай:
– Ну, розказуй, як тобі життя у місті?
– Не сподобалося. Грошей треба багато. Тут у селі ти маєш свою господарку і живеш з неї. А там все треба купувати. А повітря яке забруднене, я тобі передати не можу. Може через то і люди такі злі, фу, згадувати противно.
– Та, у нас таки краще жити, спокійно і чисто. Ти на сина не гнівайся, він просто не хотів, щоб тобі було самотньо.
– Я знаю, в мене добрий син. Хотів якнайкраще. Я не злюся на нього.
Поки вони розмовляли біля порогу крутився рудий котик, нявкав і мурчав, щоб його впустили.
– Дивись, який симпатичний. Так близько прийшов до тебе! – помітила сусідка.
– Справді. Ну якщо ще раз прийде, що лишу його собі. Руді приносять щастя та удачу. Ой, дещо тобі забула розказати! Випадок стався в лікарні, коли чоловік ще був живим. Я заходжу у палату, а там якась жінка. Повернулася і єхидно усміхається. Я спитала в неї хто вона. На що вона мені відповіла, що я скоро про все дізнаюся і пішла. Мене це збило з пантелику. Я ніколи її не бачила, а тут вона сміє щось заявляти. – спочатку Алла не надала тому вагомого значення, але потім у неї з’явилися докори сумління.
– Дивна ситуація! – співчутливо відповіла подруга. – Сподіваюся усе буде добре.
Котик більше не йшов з її хати. Так вони собі жили разом, минуло ще одне літо. Одного осіннього вечора Алла поралася в саду. Як раптом побачила ту саму незнайомку з лікарні. Вона вийшла з машини й попрямувала до брами.
– Ну, добрий день Алло Петрівно! Впізнали? Бачу ви тут добре облаштувалися!
– Добрий. Так, мені тут дійсно добре. А ви з якою ціллю сюди приїхали? І хто ви взагалі?
– Я ж казала, що настане свій час. Я – дружина вашого чоловіка і цей будинок він заповідав мені! Усі документи у мене є! Тому можете починати складати свої речі і їхати звідси! І, між іншим, у нас ще є спільний син. Може якось познайомлю. Тому, коли ми повернемося знову, щоб, вас тут не було!
– Ви що? З глузду з’їхали? Хто вам таке сказав? – поцікавилась Алла.
– Так, цьому важко повірити, але і я сама недавно про це дізналась.
– Я вам не вірю! Мій чоловік не міг такого вчинити! Ви надто молода для нього!
– Ну якщо вам важко повірити, то я приїду за кілька днів і покажу усі документи й сина! Тоді ви особисто у всьому переконаєтесь! – і жінка поїхала геть.
Алла Петрівна була шокована від почутого. Вона пригадала, що досі не розпакувала валізу чоловіка з якою він мав їхати у відрядження. А зверху лежало фото, де він обіймав ту дівчину і тримав за руку хлопчика. Щось ніби обірвалося у серці Алли. Вона сіла на дивані й стала витирати гіркі сльози.
Через два дні та дівчина повернулася. Тепер вона тикала жінці якісь папери та твердила, що будинок належить їй.
– У вас бачу таке саме фото, яке маю при собі. Дивіться. Так, ваш коханий жив на дві сім’ї. Тому ви маєте звідси поїхати.
Алла не розбірливо намагалася прочитати документи, але не могла. Почуте її вводило у якийсь незрозумілий транс.
– Моя мати нікуди звідси не поїде! – раптом з’явився син Алли й забрав з її рук документи й став їх читати. – Ви хто така? І чого вам треба від моєї матері? – жінки серед цієї метушні не помітили, як він під’їхав і тихо підійшов, підслуховуючи розмову. Він викликав поліцію і вирішив потягнути час.
– Ці документи – підробка! Мамо, а фотографія відредагована на комп’ютері, тут же видно, що тата додали до іншого фото.
У той момент під’їхала поліція і жінку заарештували. Виявилось вона не вперше робить подібну аферу.
– Як добре, що ти вчасно приїхав, а то я не знаю, що було б далі! Ой, сину, що я пережила!
– Не переживай, усе позаду. Я просто колегу свого відвозив тут неподалік і вирішив заглянути. Інтуїція не підвела. І ти тепер не попадешся на шахраїв! Будь уважною!
– Дякую, синку! Я не дам тепер нікому себе обдурити! Це якийсь жах. Як люди йдуть на таке? В голові не вкладається!
Аллі Петрівні справді пощастило, чи не так?
