– Ти серйозно зараз? – Тетяна навіть сумку не зняла. – Він мене на вечерю кликав. Окремо. Без Сергія. І квіти мені носить. Постійно. Мати поставила каструлю на плиту.

– Ти серйозно зараз? – Тетяна навіть сумку не зняла. – Він мене на вечерю кликав. Окремо. Без Сергія. І квіти мені носить. Постійно.

Мати поставила каструлю на плиту.

– Сідай. Голубці охолонуть.

– Мамо, ти мене чуєш?

– Чую. Тому й кажу: спочатку їж, потім панікуй.

– Я не панікую. Мені гидко.

– Гидко – це коли чоловік лізе руками. А поки що в тебе букет і фантазія.

Тетяна завмерла.

– Тобто я це вигадала?

– Я сказала не це. Я сказала: якщо ти помилишся – тебе зроблять винною. І знаєш що найгірше? Не він. Жінки.

– Клас. Тобто мені мовчати?

– Ні. Тобі треба, щоб він сам себе показав. При людях. А не ти виглядала дівчинкою, яка руйнує чужу сім'ю перед весіллям.

– Чужу? Я взагалі-то в цій історії теж є.

– От саме. І якщо хочеш заміж, а не драму на весь район – роби розумно.

Тетяна сіла.

– І що? Мені з ним піти на ту вечерю?

– В кафе. Вдень. І говорити тільки про Сергія. "Я так його люблю", "яка у вас чудова родина", "я так рада, що в мене буде такий свекор". Якщо він нормальний – відкотиться. Якщо ні – полізе далі.

– Це принизливо.

– А бути правою без доказів – ще принизливіше.

Тетяна відсунула тарілку.

– Чому я взагалі маю це терпіти?

Мати знизала плечима.

– Бо світ влаштований нечесно. І перша, кого назвуть хитрою, будеш ти. Молоденька. Гарна. "Сама спровокувала". Не я це придумала.

– Прекрасно. Тобто він може, а я маю ще й обережно, щоб його не образити?

– Ні. Ти маєш не дати йому зламати тобі життя. Це різні речі.

***

– Таню, нарешті, – Вадим Леонідович підвівся з-за столика біля вікна. – Я вже подумав, що ти мене уникаєш.

Він простягнув букет.

– Це зайве, – вона не взяла.

– Для майбутньої невістки – нормально.

– Невісткам зазвичай дарують квіти на свята. А не кличуть вечеряти наодинці.

Він усміхнувся так, ніби вона сказала щось кумедне.

– О, то ти про це. А я хотів обговорити день народження Сергія. Сюрприз.

Тетяна мовчки сіла.

– Наступного тижня двадцять п'ять, – продовжив він. – Хотів, щоб ти допомогла з подарунком. Ти ж краще знаєш, що зараз модно.

– Ви могли це сказати по телефону.

– Міг. Але по телефону не видно очей.

– Мої очі вам для подарунка потрібні?

Він повільно відкинувся на спинку стільця.

– Ти гостра. Сергій любить таких?

– Сергій любить мене. Цього достатньо.

– От і добре. Значить, порозуміємося.

Офіціантка поставила каву.

– Я дуже люблю вашого сина, – чітко сказала Тетяна. – І хочу, щоб у нас були нормальні стосунки. Без двозначностей.

Вадим Леонідович постукав ложечкою об чашку.

– Ти зараз мене в чомусь звинувачуєш?

– Я зараз прошу вас поводитися як батько мого хлопця.

– А якщо я саме так і поводжуся?

– Ні.

Він нахилився ближче.

– Знаєш, що мені в тобі подобається? Ти вже поводишся як дружина. Контролюєш, кому що можна.

– А вам подобається межу перевіряти?

– Мені подобається, коли люди не прикидаються святими.

Тетяна встала.

– Розмову закінчено.

– Сядь, – тихо сказав він. – Або виглядатиме так, ніби ти сама прийшла на побачення, а тепер образилась, бо не вийшло покрутити старшим чоловіком.

Вона повільно сіла назад.

– Ви зараз мені погрожуєте?

– Я зараз кажу, як це виглядатиме. Різницю розумієш?

***

Увечері Сергій сам приїхав без дзвінка.

– Тато каже, ти з ним дивно говорила в кафе.

Тетяна стиснула губи.

– А він ще й встиг поскаржитися?

– Не поскаржитися. Він взагалі спокійно сказав. Що хотів зробити мені сюрприз, а ти раптом почала ставити його на місце.

– На місце? Серйозно?

– Таню, просто скажи прямо. Що сталося?

– Твій батько зі мною фліртує.

Сергій засміявся. Коротко, нервово.

– Ні.

– Так.

– Таню, ти його знаєш скільки? Два рази бачила за столом.

– І цього вистачило.

– Для чого? Щоб вирішити, що мій батько до тебе клеїться?

– Для того, щоб відчути, коли чоловік переходить межу.

– А може, тобі просто подобається, коли на тебе дивляться?

Вона мовчки подивилась на нього.

– Вибач, – сказав він, але без вибачення в голосі. – Я просто не вірю, що він міг.

– А я не вірю, що ти це сказав.

– Бо це батько.

– А я хто?

– Ти моя дівчина.

– На три місяці, так?

Сергій потер лице долонями.

– Не перекручуй. Я кажу про те, що знаю його все життя.

– Оце і є проблема. Ти його знаєш як батька. Не як чоловіка, який думає, що йому все можна.

– Та він навіть мамі ніколи не зраджував.

– Ти перевіряв?

– Це вже брудно.

– Брудно – це коли твій батько каже, що по телефону не видно моїх очей.

Сергій завмер.

– Він так сказав?

– Так.

– І ти мовчала до сьогодні?

– Я сказала мамі.

– Своїй мамі? Не мені?

– Бо ти зараз стоїш і захищаєш його.

– Бо ти звинувачуєш людину без доказів!

– А що для тебе доказ? Щоб він мене за коліно взяв? Чи краще одразу в ліжко покликав, щоб тобі було зручніше повірити?

– Не кричи.

– А ти не роби з мене брехуху.

***

У неділю в них був сімейний обід. Ірина Іванівна прийшла з Тетяною. Сергій сидів кам'яний. Мати Сергія метушилася з тарілками.

– Ну що, голуб'ята, коли нас порадуєте? – усміхнулась вона. – Бо я вже сервіз приглянула.

– Мамо, не зараз, – тихо сказав Сергій.

– А чого не зараз? – Вадим Леонідович налив вино. – Може, Таня ще думає. Молодим зараз важко. Вони ж хочуть спочатку все спробувати, а потім уже сім'ю.

Тетяна повільно поклала виделку.

– Це ви про себе чи про нас?

За столом стихло.

Мати Сергія нервово засміялась.

– Ой, я щось не вловила.

– Та тут нема що вловлювати, – сказала Ірина Іванівна. – Просто деякі чоловіки забувають, що дівчина їхнього сина – не запасний варіант для самооцінки.

– Перепрошую? – голос Вадима Леонідовича став сухим.

– Ви чудово почули.

– Іро, – мати Сергія поставила салатницю, – давайте без цього за столом.

– А де з такими, як він, "з цим"? У коридорі? Щоб знову потім виявилося, що дівчині здалося?

Сергій різко підвівся.

– Тьотю Іро, ви зараз серйозно звинувачуєте мого батька?

– Ні, Сергію. Я зараз серйозно не даю вашій родині зробити з моєї дочки дурепу.

– Та що він зробив?! – майже крикнула мати Сергія. – Квіти подарував? На каву покликав? Це вже злочин?

– Ні, – сказала Тетяна. – Злочин – це коли чоловік користується тим, що йому повірять більше, ніж дівчині, яку в цю сім'ю ще не впустили.

Вадим Леонідович повільно поставив келих.

– Ось вона, сучасність. Варто чоловіку сказати комплімент – і він уже хижак.

– Комплімент? – Тетяна всміхнулась. – "По телефону не видно очей" – це комплімент для невістки?

Мати Сергія перевела погляд на чоловіка.

– Ти так сказав?

– Я міг пожартувати.

– Жартують там, де всім смішно, – сказала Ірина.

Сергій дивився на батька.

– Тату?

Вадим Леонідович фиркнув.

– Та сказав. І що? У вас тепер за одну фразу чоловіка можна повісити? Зручно. Дуже зручно. Особливо коли треба зайти в сім'ю і одразу всіх побудувати.

– Оце вже підло, – тихо сказала Тетяна.

– Підло? – він нарешті підвищив голос. – Підло – це прийти в чужий дім, з'їсти наш хліб, прийняти наші подарунки, а потім вирішити, що ти тут суддя. Якщо дівчина не вміє тримати дистанцію, не треба робити вигляд, що винні всі навколо.

Сергій різко:

– Тату, досить.

– Ні, не досить, – Вадим Леонідович повернувся до сина. – Ти хочеш одружитися – одружуйся. Але запам'ятай одну річ: жінка, яка влаштовує скандал до весілля, після весілля не стане тихішою.

– А чоловік, який лізе до дівчини сина, після весілля не стане поряднішим, – відрізала Ірина.

– Мамо, – Тетяна схопила її за руку.

– Ні, доню, тепер уже нехай усі чують.

Мати Сергія зблідла.

– Вадиме… це правда?

Він подивився на дружину, потім на сина, потім на Тетяну.

І сказав спокійно, майже втомлено:

– Якщо чоловік у п'ятдесят ще комусь подобається, це не його сором. Це чужа істерика.

Келих у руці матері Сергія здригнувся і вино розлилося по скатертині.

Сергій повільно сів.

Тетяна підвелась.

– Ходімо, мамо.

– Ні, зачекай, – Сергій теж встав. – Ти зараз підеш – і це виглядатиме так, ніби ти все сказала за мене.

– А ти щось сказав? – спитала Тетяна.

Він перевів погляд на батька.

Вадим Леонідович відсунув тарілку.

– До речі, Сергію, квартиру я тоді на тебе не переписуватиму. Живіть окремо. На принципах. Раз ви такі дорослі.

Valera

Популярне