У 65 років я поїхала жити в старий, напівзруйнований будинок. І все тому, що дуже стала заважати своїм дітям

Моя дочка Наталя одружилася, коли їй виповнилося 27 років. З дітьми вона не затягувала, тому швидко завагітніла і народила одразу двох онучок. Я була неймовірно рада. 

Мені довелося переїхати на квартиру до молодят, щоб допомагати їм няньчити немовлят. Донька сама практично не справлялася. Перший час нам було комфортно разом, хоч і житло було невеликим.

Завдяки мені доньці стало набагато легше. Адже до близнят потрібно вдвічі більше сил.

Проте з часом ставлення до мене змінилося. Я почала помічати, що стаю зайвою. Донька постійно мені дорікала, а зять її підтримував.

Дівчатка виросли. Вони більше не прокидалися серед ночі, а мені не доводилося вставати їх колисати. Адже я спала з ними в одній кімнаті, а мати з батьком – в іншій. Вони не знають, що таке безсонні ночі, бо з малятами завжди поруч була я.

Усі мої старання були марними. Ні Сашко, ні Наталя не оцінили моєї турботи і самопожертви заради їхнього комфорту.

Нещодавно я стала свідком розмови зятя з дочкою. Він жалівся, що у квартирі мало місця. І це ще діти малі. А що буде, коли вони ще більше підростуть?

Натомість Наталя відказала, що не може прогнати мене на вулицю і залишити без даху над головою. Тоді Сашко підкинув ідею, що мені варто повернутися в село, де я раніше мешкала.  

Таке ставлення мене дуже образило, тому я зібрала речі і пішла геть. 

Мій старенький будинок в селі за цей час дуже зіпсувався. Ні міцного даху, ні хороших вікон не було. Звідусіль дуло, а зверху капало.

Не знаю, як я тепер там маю жити. Мені сумно, що зі мною так повелися. Хіба такого ставлення я заслужила після всіх добрих вчинків?

А що ви думаєте про цю ситуацію?

Content Protection by DMCA.com
Загрузка ...

Сообщить об опечатке

Текст, который будет отправлен нашим редакторам: