Турбота про дідуся. Історія, яка змусить вас цінувати своїх рідних

– Мамо, скажи дідусеві, щоб він зараз не турбував мене. Бо незабаром прийдуть дівчата, щоб не повторилося те, що й минулого разу.

– Ніно?

– Що?

– А чого Люда закрилася в кімнаті?

– Дайте їй спокій! До неї подруги мають прийти.

– Чого?

– Будуть разом вчитися.

– Вчитися? Реготати хіба що, як коні. Знаю я їх.

– Ну навіщо ви так говорите про дітей?

– А хіба не правда? 

– Мамо, він знову починає. Немає особистого кутка в цьому домі. 

– Людмило, тримай себе в руках. 

– Ну як я маю тримати себе в руках? Вічно він мішає мені і дурниці говорить. Навіщо ми взагалі забрали його з села?

– Що за питання такі? Він твій дідусь і батько твого батька… Любить поговорити і що з того? Потрібно поважати старших людей.

– У нього ж ще дочка є. Чому він не пішов жити до тітки Раї?

– Ну і не соромно тобі таке говорити? Хіба ти забула, як в дитинстві всюди з дідом була? І на риболовлю разом ходили і на поле. А от як зараз думка змінилася. Татка Рая сама ледве кінці з кінцями зводить. Тим паче зі своїм чоловіком, який випиває. Краще забирайся з очей моїх, бо страшно подумати, що я виховала таку безсердечну дочку. На старості літ від тебе ми точно допомоги не дочекаємося.

– Ну мамо…

– Годі. Йди.

– Вибач мені. Ти маєш рацію. Просто минулого разу, коли подруги прийшли, дідусь розповідав нам про війну і ще пісні співав…

– Ти хочеш сказати, що це все дурниці? Те, що твій дід воював і постраждав на війні теж дурниці? А те, що йому після цього всього вдалося виховати двох дітей?

– Мамо, ні годі. Ти мене не так зрозуміла. Тепер я винна.

– Ніно!

– Так, тату?

– Хтось сварився чи мені здалося?

– Подруги до Люди прийшли і я попросила, щоб вони трохи тихіше розмовляли.

– А навіщо? Нехай радіють життю, поки молоді. До речі, де Юра так довго?

– Він на роботі ще.

– Справді? Тоді чого ти стримуєш сльози? От Юрка, от негідник. Хай тільки з’явиться і я його…

– Які сльози? Це просто в око щось потрапило…

– О, Ігорю, онученьку, ходи я тобі щось розповім…

– Діду, у мене нема часу. Я спішу на тренування.

– Юрчик, синок, приїхав.

– Батьку, привіт. Як ти? Як у тебе справи? Ніно, приготуй мені якийсь перекус швидкий і з собою загорни. Ми з кумом хочемо на риболовлю з’їздити.

– Я б теж хотів…

– Тату, тобі вже не до риболовлі. Сам розумієш. От краще телевізор подивися.

Дідусь звик рано лягати і прокидатися вдосвіта. Тому ввечері, коли він вже спав, вся родина зібралася за одним столом.

Ніна задумано мовчала. Ігор сидів на руках у батька, який розказував про риболовлю. Людмила також хотіла поділитися своїми новинами.

– Ніно, а ти чому нічого не говориш? Діти, це ви маму засмутили?

– Я думаю про дідуся. Мабуть, доведеться його відвезти в село…

Юра насупився, а діти насторожено спостерігали, що буде відбуватися далі.

– Навіщо мого батька в село відвозити? І взагалі куди? Там навіть будинку немає.

– Знаю, що немає. Ви ж з Раїсою все продали і поділили гроші навпіл.

– Ну та, все для сім’ї…

– Гаразд, я ж нічого тобі і не кажу. Дай мені договорити. Вам усім відомо, що я виросла в дитячому будинку. У мене немає рідні. Свого дитинства я не пам’ятаю. У мене є лише єдиний спогад про те, як в поїзді одного разу мене годував якийсь дід. Може мій, а може чужий. Не знаю. У мене завжди було бажання створити сім’ю, тому я дуже раділа, коли зустріла Юру. Ви маєте той скарб, про який дехто може тільки бажати, але не цінуєте його. 

Людмило, хіба тобі важко послухати розповіді дідуся про війну? Нема у тебе десяти хвилин на рідну людину?

Ігорю, а ти не міг поговорити з дідусем? Він з тобою все дитинство провів, коли мені терміново потрібно було вийти на роботу, щоб ми могли вижити. 

Юра, а до тебе окрема розмова. Тобі варто більше часу з татом проводити і приділяти йому свою увагу. От скажи, хіба він би тобі мішав на рибалці?

Добре, що ми здорові і не потребуємо допомоги. А от дідусеві вона потрібна. Моя колега має старенький дім в селі. Сама там не живе і він пустує. Вона дозволила пожити мені там якийсь час. Я перевезу туди діда і залишуся з ним. Скільки того життя у нього залишилося…

– Мамо, що ти таке кажеш…

– Ніно…

– Я все вирішила. 

– Діду, а ти справді сидів в танку на війні? Підтвердь це моїм подругам, бо вони мені не вірять…

– Діду, а розкажи мені…

– Тату, ми сьогодні на рибалку збираємося. Ти з нами? У нас там ще й гарне святкування намічається, але тільки Ніні не кажи…

А ви не забуваєте про своїх рідних?

Content Protection by DMCA.com
Загрузка ...

Сообщить об опечатке

Текст, который будет отправлен нашим редакторам: