У холодний січневий день цього собаку врятував від страшної смерті літній чоловік. Він сам був хворий, ледве пересував ноги, але в грудях билося дуже добре серце

У холодний січневий день цього собаку врятував від страшної смерті літній чоловік. Він сам був хворий, ледве пересував ноги, але в грудях билося дуже добре серце. Чоловік жив один в квартирі, тому в магазин і в аптеку йому доводилося ходити самому. Ось в один з таких походів він і зустрів цього пса. Він сидів біля дверей магазину, в очах уже не було ніякої надії, що хтось із людей йому кине хоч шматок хліба.

Пес просто сидів, не було куди йому йти, відразу видно було, що він бездомний. Колись його красиве хутро перетворилося в обшарпану шубу, то там, то тут висіли ковтуни. Чоловік і собака зустрілися очима, і раптом зрозуміли, що вони потрібні один одному, адже вони обидва були такими самотніми і нікому непотрібними. Чоловік звернувся до собаки:

– «Ну що, брат, один поневіряєшся на білому світі? Розумію тебе, я теж один-однісінький, як перст. Підеш зі мною, будемо разом проводити час?»

Пес уважно глянув йому в очі, трохи подумав і пішов слідом. Так почалося їх спільне життя. Це був чудовий початок всієї цієї історії.

Минуло кілька років, вони так здружилися, що розлучалися тільки на кілька хвилин, усюди були разом. Та куди їм було ходити?! Тільки в поліклініку, в аптеку, та в магазин, благо, що все це було поруч, тому цю пару в окрузі люди добре знали. Відмінно їх знали і продавці магазину. Згодом господареві стало важко ходити за продуктами, тому це робив Вірний, так його назвав господар. Він давав йому пакет, в якому були гроші і записка. Продавець обслуговував цього незвичайного покупця, а той ніс додому в зубах пакет з покупками.

Харчувалися вони з одного столу, господар ділився своєю їжею. Найулюбленішим ласощами у Вірного була цукрова кісточка, він частенько нею насолоджувався, господар балував свого улюбленця.

Так непомітно пролетіли ще два роки. Все б нічого, але старому вже було важко справлятися з домашніми справами. Перший час допомагала дівчинка – сусідка, але незабаром їх сім’я переїхала в інше місто, а охочих допомогти старому більше не виявилося. За викликом приходили лікар і медична сестра, коли треба було ставити уколи. Вони обидві були добрими людьми і часто готували господареві їжу. Він був дуже вдячний за таку увагу і намагався пригостити їх то шоколадкою, то цукеркою. Відмовлятися було неможливо, адже він це робив з відкритою душею.

Так минав час, і ось настав день, коли господар не міг навіть за собою доглядати. Знайшлися далекі родичі і почали умовляти його їхати до них, але без собаки. Старий навідріз відмовився їхати без Вірного, але він був уже безпорадним, і не міг навіть підняти руку.

Розставання було несамовитим. У старого текли сльози, він плакав ридма, раніше цього ніколи в житті не робив, хоч і пройшов війну, втратив всіх близьких, але не зронив жодної сльозинки, міцним був мужиком. А тут всі душевні сили залишили його, він не міг себе стримувати. Вірний розумів – відбувається щось непоправне, але він теж не міг змінити ситуацію. Пес голосно скиглив, притискався головою до грудей старого і злизував з підборіддя його сльози, так витирав їх.

Коли машина, в якій вивозили господаря, рушила з місця, він голосно загавкав і побіг за нею, але незабаром зупинився і повернувся до під’їзду. Тепер у собаки текли сльози – він плакав.

Відтоді Вірний живе тут. Знаходилися добрі люди і брали його до себе, але він знову і знову повертався сюди. Його годують небайдужі люди, нещодавно йому поставили будку, в якій він ховається в негоду. Але як тільки неподалік з’являється автомобіль, Вірний зі всіх сил біжить їй назустріч, зустрічати господаря. Але кожен раз марно.

Ця історія підтверджує те, що собаки найвірніші друзі. Ви згодні?

Напишіть нам в коментарях у Facebook!

Ira
Content Protection by DMCA.com
Loading...

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам:

Adblock
detector