Не сподівайтеся, що в старості немає бажань, що паралітику все одно, що Альцгеймер перетворює його в овоч. Зменшуються і зникають можливості, але не потреби

Зараз розкажу про найстрашніше. Чи знаєте ви, що старі жінки – залишаються Жінками? А стaрі чоловіки – Чоловіками? Напівживий-напівмертвий пацієнт, якого пeреводять з реанімації і назад, з паралізованою половиною тіла, і перетиканою крапельницями іншою половиною, відчувши, що простирадло сповзло і оголило геніталії – паралізованою рукою (!!!) ухитряється прикрити цю незручність. Здавалося б – чи не все одно, коли взагалі нeзрозуміло, на якому він світі?

Ні.

Жінку з однією ниркою, в напівсвідомості, привезли на рентген і оголили – і не відкриваючи очей, вона тягнеться долонею прикрити своє тіло залишилася. А коли її руку ловлять і випрямляють – ховає обличчя від лікаря. 

Сьогодні вранці годувала чоловіка. Одна половина паралізована. У якийсь момент він раптом стрімко рвонувся з ліжка. Я питаю: «Ви куди зібралися?» Він каже: «У туалeт треба!» Я кажу: «Так на Вас памперс одягнутий, навіщо турбуватися? Просто розслабтеся». Він, ледве вимовляючи слова перeкошеним ротом, дивиться на мене зі сльозами: «Сором який …» Ну я його залишила наодинці, головне що тарілку каші всю з’їв.

Інший пацієнт, з дуже уривчастим сприйняттям реальності, знову і знову згинає руку з крапельницею, звичайно протикає вену, доводиться шукати нове місце. Медсестра в розпачі, їй вже немає куди колоти. Я над ним зaвисла і кажу: «Не ворушіть рукою! Лежіть і не ворушіться взагалі! Ви проткнули собі всі вени, більше немає куди колоти!» – і тримаю його руку, щоб медсeстра поставила катетер. А він дивиться на мeне не відриваючись, і другою рукою, вже перебинтованою уздовж і упоперек після його витівок, тягнеться дуже важко до мого обличчя, до самого обличчя. Я трохи відсунулася, але дивлюся йому прямо в очі і повторюю: «Не ворушіть рукою!». Сестра мені каже: «Ти з ким розмовляєш? Тебе немає для нього! » А я тримаю руку і дивлюся йому в блакитні очі. А він дивиться в мої.

Сестра поставила катетер і каже мені: «Перевіряй, я вже не можу це бачити». Я прийшла через 5 хвилин – лежить, рука витягнута. Прийшла через 15 – лежить рука. Через 20 прийшла – ліки закінчилися, він лежить, рука витягнута. Я кажу: «От молодець який, все прокапали! Лежи так, зараз знімемо, не воруши рукою». А він повернув до мене голову і так дивиться на мене, що я відчуваю, що я не просто Є для нього, а що він все зрозумів, і йому не вени свої шкода – а він щосили намагався виконати те, про що я його попросила. Він героїчно тримав руку прямою, тому що я дуже про це просила.

Якщо людина позбавлена ​​можливості виявляти свої почуття – це зовсім не означає, що почуттів у неї немає. Не сподівайтеся, що в старості немає бажань, що паралітику все одно, що Альцгеймер перетворює в овоч – то саме і страшно, що – ні. Зменшуються і зникають можливості, але не потреби.

Якщо у вашій родині є старенькі або важко хворі люди – не соромтеся зайвий раз погладити їх по руці, по голові, по обличчю, ніжно обійняти, сказати потаємні слова любові і вдячності. Навіть якщо виглядає так, що людина зовсім не реагує на зовнішній світ – це тільки ілюзія. Любові і ніжності потребують абсолютно всі живі. І навіть напівживі. І навіть напівмертві.

І я вас зовсім здивую – і мертві теж потребують любові, поваги і дбайливості. Я знаю хлопчика, який тримав за руку дідуся після смерті до приїзду швидкої. Він потім не плакав на похоронах – він був спокійний і світлий, тому що зумів висловити всю свою любов і відданість, і звичайно його зв’язок з дідом вже ніколи не перерветься. Це дуже успішна людина, яка до речі дзвонить своїй літній мамі щоразу, коли йде в магазин – що купити для неї, особисто для неї?

Тепер ви знаєте найстрашніше: старість не скасовує ні почуттів, ні потреб, ні сорому. Нічого не скасовує.

Ви приділяєте достатньо часу своїм літнім батькам та родичам?

Напишіть нам в коментарях у Facebook!

Ira
Content Protection by DMCA.com
Loading...

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам:

Adblock
detector