У кожної жінки є той самий чоловік.
Той, який колись був частиною її, а тепер лише частина спогадів.
Той, з ким були такі палкі стосунки. Вони досі гріють, як давно б це не було.
В її житті було так багато знайомств і зустрічей, але та одна, коли вона вперше побачила його, була найважливішою.
Ніхто не може заповнити цю порожнечу в її серці. Час пройшов, вона вже не маленька наївна дівчинка. Вона розуміє, що в ньому не було нічого особливого, але все ж ніяк не може забути. Вона живе далі, будує плани на майбутнє, але інколи ввечері стискає серце, що його немає у цих планах.
Вона сварить себе за цей дурний смуток. Все ж гаразд. У неї стільки нових вражень, стільки нових здобутків. Лише інколи вона обертається з посмішкою, коли плутає його голос, а потім бачить перед собою чужу людину, і усмішка зникає.
Вона досі вловлює його запах, шукає в людях щось схоже на нього: погляд, посмішку, родимку на шиї. Хоча б щось. Але ніхто не може стати таким, як він. Їй потрібен хтось точнісінько, як він.
Такий добрий, сміливий, інколи безтурботній, але завжди з запалом в очах. Він знав як її розсмішити, як змусити її танути у своїх руках. Він знав її усю до ниточки.
Це було так по-справжньому. Але так давно. Це все перетворилося в спогад. Тому вона йде далі.
Вона добилася багатьох перемог, стала жінкою, якою хотіла стати. Вона долала перешкоди на своєму шляху, падала і вставала, здобуваючи новий досвіт та нові рани. Одна, коли його не було поруч.
Ось чому вона вирішила забути його. Бо він буз тоді, коли все було добре. був тоді, коли це було просто і невимушено. Він дозволив собі загубити її, втратити, забути. І дозволив їй пройти цей шлях самотужки. Ось чому він більше не потрібен їй.
Вона гідна того, хто візьме її за руку і ніколи не відпустить. Адже доля підготувала їй ще більші випробування. Чи далі вона пливе, тим більші хвилі. Вона гідна того, хто долатиме з нею ці хвилі разом.
Але це не він. Це хтось зовсім інший.
Він знав, як вона сумувала і як її боліло, але все одно пішов. Тому вона нарешті готова закрити ці двері раз і назавжди. Вона більше не згадуватиме про нього. Адже на неї вже чекає справжнє кохання. На неї чекає віддана і вічна любов, повага та підтримка.
Сум інколи ще накриває її, але вона більше не тоне в ньому. Ні, вона більше не хоче повернути його у своє життя.
Тепер вона знає, що достатньо сильна, щоб витерпіти та пережити це все. І достатньо мудра, щоб не робити цю помилку знов.
Вона знає, що може бути на одинці. Їй так комфортно. А у своє життя вона впустить лише виняткового чоловіка.
Можливо, їй досі бракує своєї частинки серця, яка залишилася у нього, але вона точно не піддасться цим почуттям знов.
А ви вмієте відпускати людей зі свого життя?
