У магазині, добре одягнений чоловік звернувся до мене: «Дівчино, я 4-ри доби без їжі, купіть мені картоплі»

Я бродила супермаркетом, набираючи у кошик продукти для вечері з чоловіком. Замислилася про те, що б приготувати, аж тут мої роздуми перервав чоловік, який підійшов до мене і сказав:

– Вибачте, будь ласка. Я довго за Вами спостерігав і Ви мені здалися дуже милою і доброю людиною, яка точно не відмовить в допомозі. Річ у тому, що я вже 4 день нічого не їм. Одна шкіра і кістки на мені залишилися. Може, б Ви мені допомогли. Нічого особливого не треба – кілька картоплин і макарони. Така ситна їжа точно врятує мене від голоду.

Я стояла і довго витріщалася на чоловіка, намагаючись зрозуміти, чи це розіграш, чи чергова шахрайська пастка. 

Хлопець зрозумів, що я підозрюю його в чомусь не дуже доброму і продовжив говорити:

– Ви не подумайте, я не злодій і не жебрак, просто раніше жив у меншому містечку і звик розраховувати свою зарплату, орієнтуючись на тамтешні ціни. До авансу іще 3 дні, а як тільки я отримаю гроші – одразу Вам усе поверну.

Я подумала трохи, а потім погодилася допомогти. Поклала в пакетик макарони, картоплю, хліб, молоко і навіть куряче філе. 

Незнайомець дивився на мене очима, повними подяки і захоплення. Коли я простягнула йому пакет він сказав:

– Ви собі навіть не уявляєте, який я вдячний. Надішліть мені за цим номером телефону номер своєї банківської карти, я все поверну. 

Мене не хвилювало те, чи справді хлопець виконає свою обіцянку, мені було важливе лише те, що я зробила добре діло. 

Увечері я мала зустрітися зі своїми подругами за чашкою кави з тортиком. Коли я усе їм розповіла, то розраховувала почути слова підтримки, але не все так сталося, як гадалося. 

Дівчата почали мене засуджувати, казати, що геть не розуміють мого вчинку, мовляв, викинула гроші на вітер, замість того, аби купити до столу іще одну пляшку смачного вина. 

Найбільш неприємне було те, що вони почали поливати брудом того незнайомця, безпідставно говорили про те, що він використав мене, скористався моєю наївністю, хоч, мабуть, чудово заробляє і точно може собі дозволити кілограм картоплі. 

Після таких “посиденьок” я повернулася додому в дуже поганому настрої. Дорогою пригадувала собі той час, коли нам з чоловіком було дуже складно у фінансовому плані. Ледь-ледь кінці з кінцями зводили. Доводилося їсти один лише хліб і городину, якою нас пригощала щедра сусідка. Ми теж через це пройшли, тому того хлопця я чудово розуміла. 

Варто було чоловікові тільки поглянути на моє обличчя, як він одразу відчув, що у мене щось трапилося. 

– Люба, чому ти така засмучена?

Я усе розповіла Андрію, очікуючи, що й він почне сварити на мене за мою нерозсудливість. Як же я недооцінювала його! 

Він обійняв мене, заспокоїв і сказав, що я все зробила правильно. 

– Після того, як ти купила ту нещасну курку і картоплю ми біднішими з тобою не стали. Усе гаразд. Ти великий молодець! Хіба може бути щось важливіше, за щедрість і милосердя. А на подруг своїх не зважай. Недарма кажуть, що ситому голодного ніколи не зрозуміти. 

Я нарешті заспокоїлася. А через 3 дні мені на картку прийшла сума в тричі більша, ніж та, яку я витратила тоді в супермаркеті. Отримала й повідомлення: “Дуже Вам вдячний! Купіть собі щось смачненьке за ці кошти, бо ви врятували бідолаху від голодної смерті”. 

Ось так доля винагородила мене за добрий вчинок. Я переконалася, що сумління таки за гроші не купиш. 

Чи сподобалася Вам історія? 

Напишіть нам у коментарях на Facebook

Фото з відкритих джерел

Напишіть нам в коментарях у Facebook!

SofiaP
Content Protection by DMCA.com
Loading...

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам:

Adblock
detector