Моїй мамі скоро 72 роки. Вона заробляла собі на життя, надаючи послуги перукаря. Клієнтів у неї була багато. Дівчата записувалися на місяць наперед. У радянські часи вважалося, що товаришувати з моєю матір’ю означало мати гарний смак. Вона настільки була в роботі, що мій батько не витримав її постійної відсутності. Вони розлучилися, коли мені було 15, а старшому братові 19 років. У нього з’явилася інша жінка.
Робота у матері не була легкою. Їй доводилося безліч годин проводити на ногах. Це все вилізло у старшому віці, коли після 60 їй стало важко ходити. Згодом і руки почали трястися, тому про роботу довелося забути. Коли моїй матері було 70, вона пошкодила собі ногу. Зараз вона пересувається лише з паличкою. До цього ще й з’явилися проблеми з пам’яттю, тому за нею потрібно слідкувати, як за малою дитиною. Її самопочуття теж бажає кращого.
Щодо мене, то мені зараз за 40. Я самотня і живу з мамою. У минулому в мене були два невдалі шлюби. Перший розпався, бо мій чоловік хотів мати повноцінну сім’ю, а я не можу мати дітей. З другим не склалося, бо він мені зраджував, а я цього не стала терпіти. Зрештою я присвятила усю себе матері. Вона зараз потребує постійного догляду.
Я працюю санітаркою в лікарні. Коли у мене нічні зміни, то прошу сусідку наглядати за матір’ю. Зарплата у мене маленька. Разом з пенсією мами грошей нам завжди не вистачає. Усі кошти йдуть на ліки на спеціальну дієту.
Ось як зараз виглядає наше життя. Та варто сказати, що у нас ще є велика родина. Раніше вони люб’язно підтримували зв’язок з моєю матір’ю, користуючись її вигідним становищем. А зараз? коли вона хвора і немічна, лише зрідка телефонують.
Рідний брат живе далеко. У нього своя родина. Я просила у нього фінансової допомоги, коли мати була в лікарні і він лише двічі надіслав мені по тисячі гривень: одразу після виписки і на мамин ювілей. А так у нього багато відмовок, тому допомоги чекати немає від кого.
Також у нашому місті живуть ще дві мої тітки і дядько. А скільки двоюрідних братів і сестер. Мамин брат зараз також занедужав, але дві сестри навіть в гості не прийдуть навідатися, не кажучи вже про іншу допомогу. При цьому одна з них мешкає на сусідній вулиці. Кілька разів просила їх відвезти маму на поліклініку, бо у них є власна машина, а вони лише відмазки придумують. Навіть за гроші не хочуть.
Рідні багато, а близьких мало. Я в цьому переконалася на власному досвіді. На ювілей з нагоди 70-річчя з’їхалися гості. Я накрила на стіл, вони пригостилися і подарували матері якісь дрібниці. Розповідали, як її люблять і цінують. Та це лише слова, бо на ділі ні від кого не дочекаєшся допомоги. Ми “проблемні”, тому ніхто не хочу мати з нами справу. Це мене дуже засмучує. Адже поки мати була здоровою, то усі до неї тягнулися, а як тільки занедужала – викреслили зі свого життя.
Чи правильно вчинили родичі?
