У мене був важкий період в житті. Чоловік покинув разом з дитиною, якій було лише 2 роки. Орендоване житло, роботи немає, маленького в садок не беруть. Допомоги від чоловіка теж немає.
Одного разу йшла з магазину додому, вся в депресії. Дивлюся бабуся стоїть на переході, а через вулицю йти боїться. Жодна машина не пригальмовує, щоб її пропустити. Хоч і пішохідний перехід.
Взяла я бабусю за руку і перевела. Вона давай мені здоров’я та щастя бажати, а потім запитала, чого це я така засмучена. Покликала до себе на чай, ну я погодилася.
Поки пили чай, я їй все розповіла, як є. Бабуся подумала і каже: у мене мовляв у сина дружина, займається бізнесом, у неї свій приватний дитячий садок, давай подзвоню та щодо тебе дізнаюся.
Ну я не довго думаючи, звичайно погодилася на таку пропозицію. Подзвонила вона синові, поговорила. Потім мені його номер дала і сказала набрати його обов’язково.
Я після приходу додому зателефонувала йому. Він уже на той час поспілкувався з дружиною і передав їй трубку. Вона запросила мене на зустріч в той самий садок. На наступний день я прийшла в призначений час і ми сіли розмовляти. Я розповіла їй свою історію, все як є.
Вона попрощалася зі мною і обіцяла передзвонити. В цей же вечір вона набрала мене і сказала, що готова взяти мене на роботу в свій приватний садок, а також мого малюка, щоб йому було де знаходитися.
Я до сих пір працюю в цьому садку, вже як 2,5 роки, там же разом зі мною знаходиться і мій син. Дуже вдячна цій жінці, а також тій самій бабусі, яка так круто змінила моє життя.
Ніколи б не подумала, що звичайний здавалося б вчинок, може так все поміняти. До речі, я щотижня відвідую з гостинцями ту саму бабулю, вона мені тепер як рідна.
А ви допомагали простим перехожим, коли вони потребували цього?
