У мене ніколи не було шуби, напередодні свого сорокаріччя я наважилася на покупку. Знала, що чоловік витрату грошей не схвалить, тому в магазин поїхала одна

У мене ніколи не було шуби, напередодні свого сорокаріччя я наважилася на покупку. Знала, що чоловік витрату грошей не схвалить, тому в магазин поїхала одна. Шубка була прекрасна. Вийшовши з покупкою в спекотний липневий полудень, так захотіла зиму, попри те, що терпіти не могла холоду …

– Катя, та ти з глузду з’їхала! – звів очі до неба чоловік, побачивши щасливу мене з шубою в руках.

– А що? Можу собі дозволити. Ти тільки подивися на цю красу!

Але чоловік, махнувши рукою, пробурчав щось невиразне і пішов до вітальні. Я знала, він думає, що ці гроші можна було б витратити на більш корисні речі, наприклад на новий автомобіль. На нього Саша відкладав ось уже кілька років. Стара машина вже дихала на ладан.

– Мамуся, а дай я приміряю, – заявила моя двадцятирічна дочка, вихоплюючи шубку з рук.

Через кілька секунд Іра вже крутилася перед дзеркалом і поглядала на мене запитально. Ніби як може мені віддаси, дивись сіла як чудово.

– Ні, це питання не обговорюється. Будемо вважати, що я сама собі зробила подарунок.

Іра образилася, двері в її кімнату грюкнули так голосно, що я здригнулася …

А ввечері прийшла в гості моя подруга Юля, разом ми пройшли, як то кажуть і вогонь і воду і мідні труби. Вона єдина ніколи не заздрила мені, познайомившись в інституті, ми дружили до сих пір. Юля одна не засудила, не розкритикувала, а захоплено глянула на мене і підтвердила:

– Катю, ти як королева в ній! Не слухай нікого, вище ніс!

***

Юля одна виховувала доньку, ровесницю нашої Іри. Пам’ятаю, як ми лежали в пологовому будинку на збереженні, в очікуванні наших маляток, катали коляски у дворі. Час пролетів непомітно, цілих двадцять років.

В той день я збиралася в робоче відрядження. Раптом дивне передчуття охопило мене.

Чоловік з дочкою були в селі у бабусі, подзвонила поцікавилася як у них справи, напевно раз десять перед від’їздом. Не любила коли мене проводжають, тим більше їхала з колегою, на вокзал нас повинен був відвезти її чоловік.

Перед виходом ще раз оглянула квартиру, закрила двері на всі замки і видихнула. Старію напевно, все в порядку ж …

Поки я була у відрядженні, нашу квартиру обікрали, пропала моя шуба, скринька з коштовностями і гроші, які чоловік відкладав на машину, попри всі мої заклики відкрити вклад у банку. Сашка завжди все робив по-старому.

Приїхавши додому я кинулася до шафи все ще не вірячи в те, що відбувається. Крадіжка шуби абсолютно вибила мене з колії. Я заявила в поліцію, а сама почала придивлятися до рідних і знайомих …

– Катя, Світлана заміж виходить! Уявляєш?! – оголосила подруга буквально через пару тижнів.

– Та ти що? О це так новина. А хто наречений?

Юля зам’ялася трохи, а потім сказала:

– Юрка Добринін, він вже і кільця купив і ресторан оплатив. Змінився хлопець, найголовніше, що дочка щаслива.

Юру я знала не з чуток, він намагався залицятися до дочки свого часу, але Ірка його відшила. Та й зараз презирливо фиркала, коли зустрічала. Хлопець був трохи дивний, виховала його бабуся, батьки загинули багато років назад.

Наскільки я знала, після училища Юра ніде більше не вчився, а останнім часом і не працював, як із заводу нашого його звільнили за прогули. Хіба дочка подруги, красуня, розумниця такого чоловіка заслуговує?

Дивно, звичайно, проте виду я не подала, привітала, але якийсь неспокій оселилося всередині. Та ще й ця фраза слідчого, мовляв шукайте серед своїх, не давала спокою … Перебравши в розумі всіх знайомих, рідних і друзів я впала в ступор, але ось Юрка … цікаво звідки хлопець взяв стільки грошей?

***

– Катю, я пиріг спекла, приходь, чай поп’ємо, – якось покликала подруга.

Слово за слово знову мова зайшла про весілля дочки.

– Уявляєш, він лімузин замовив, оплатив усі витрати, а я хотіла брати кредит в банку, хороший хлопець, недооцінила його свого часу Іра.

– Гаразд, серцю не накажеш, Юль, але ж він не працює, звідки гроші такі? – питання так і витало в повітрі весь вечір.

Подруга якось дивно подивилася на мене.

– Як не працює? Працює, не зі стелі ж упали. Не говори дурниць, Катю. У Києві він працює, місяць там, місяць вдома.

Тут двері в передпокої відкрилися, приїхала Світлана. Дочка Юлі сяяла від щастя, і я лаяла себе в душі за те, що почала підозрювати її нареченого в крадіжці. Ну який же він злодій, ні, це все мої фантазії.

– Тітко Катю, а Юрка машину купив, правда з рук. Нарешті то в нашій родині буде автомобіль, – сказала наша наречена.

Щось неприємне защеміло в грудях, підозри закралися в душу, ні, це маячня, я просто була в такому стані після втрати шуби, що підозрювала будь-кого, хто на мене якось не так подивиться. Але ось в ту мить мені здалося, що мої думки були на вірному шляху.

Вдома я поділилася з чоловіком своїми підозрами. На що Сашка лише покрутив пальцем біля скроні.

– Катю, ти зовсім збожеволіла зі своєю шубою.

– Але послухай …

– Ні, ми це обговорювали і не один раз. Нехай цією справою займаються фахівці. Зрештою варто визнати, що твоя шуба була дурною покупкою.

Я промовчала і відвернулася, вперше давши волю сльозам. Прикро було, дуже …

В суботу я поїхала до подруги, купивши пляшку червоного вина. Приготування до весілля йшло повним ходом, щаслива наречена світилася від щастя. Ми розглядали макет запрошення на весілля, який наречені замовили у знайомого дизайнера, коли пролунав дзвінок у двері.

– Тьотю Катю це Юра приїхав! – посміхнулася Світлана.

Через хвилину хлопець увійшов до вітальні, а побачивши мене, щось буркнув собі під ніс і вийшов з кімнати.

Ми з Юлею перезирнулися.

– Напевно не в настрої, щось трапилося? – запитала мати у дочки.

– Та ні, дивно … мам ми з друзями в кафе зустрічаємося, а потім в клуб поїдемо. Я на зв’язку, – сказала дівчина і вийшла слідом за нареченим.

Слідом і я вирушила, в коридорі на підлозі побачила в’язку ключів з брелоком на якому було вигравірувано ім’я «Юрій» … Піднявши зв’язку, я чомусь сунула їх у кишеню. Наші двері ж відкривали ключем, напевно він теж міг в одну з наших посиденьок з подругою на кухні запозичити мої. Сумка моя завжди залишалася в коридорі. А чого боятися, ми Юлею знаємо один одного все життя!

Адресу Юри я знала, моя мама жила з ним по-сусідству, тільки поверхом вище. Вийшовши від подруги я викликала таксі. Серце шалено калатало в грудях, мозок працював швидко і чітко.

Біля під’їзду я на мить злякалася, що ж я роблю … Два обороти ключа в замку і двері зі скрипом відчинилися, я увійшла в темний коридор, поки намацала вимикач, сусідські двері пару раз відкрилися і закрилися.

На навшпиньках пройшла по брудній підлозі, в кімнаті панував бардак, під стелею висіла павутина, погляд мій привернула відкрита шафа в кутку. Розкривши дверцята, я не побачила нічого, що близько нагадує мою шубу … хотілося знову розплакатися від болю і відчаю.

Але тут за взуттям на нижній полиці я помітила дорожню сумку. А раптом?!

Відкривши замок, моя рука поринула в ніжне хутро, моя шуба! Витягнувши її з сумки я сіла на підлогу і розридалася! Вона! Тут не могло бути помилки!

– Саша! – промовила я в трубку чоловікові, набравши його номер все там же, перебуваючи у квартирі Юри. – Я шубу свою знайшла.

Чоловік мовчав якийсь час, а потім запитав обережно.

– А ти де, Катю?

– Вдома у нареченого Світлани. Уявляєш, тут в шафі в сумці лежала моя шуба!

– Так, а як ти там опинилася?

Я розповіла чоловікові, що знайшла загублені ним ключі і увійшла в його квартиру.

– Катя, ти в своєму розумі, скажи адресу, я заберу тебе … а якщо він повернеться?

– Ні, вони зі Світланою поїхали в клуб.

***

Ми зустрілися з Юрою через кілька днів в кафе. Я розповіла, що знаю все, хлопець почав просити вибачення, присягався, що більше такого не повториться. Навіть встав на коліна переді мною …

Його полум’яну промову порушив дзвінок мобільного. На дисплеї висвітилося ім’я подруги. Я встала і вийшла на вулицю.

– Катюш, у нас така радість, Світлана вагітна! Уявляєш, а лікарі всі хором говорили, що у неї не буде ніколи дітей. Щастя то яке!

– Вітаю! Чудова новина! Кохання творить дива! А коли ти дізналася?

– Вчора доньці погано стало на дискотеці, поїхали сьогодні в лікарню і ось, все підтвердилося! ..

Я повернулася за столик, сіла навпроти Юри. Ні, про цю історію не повинен дізнатися ніхто, тим більше Юля зі Світланою. Дівчині вже точно не можна переживати.

– Тобі пощастило, ми не будемо заявляти в поліцію.

В очах хлопця зажевріла надія.

– Спасибі!

– Бережи наречену і дитину.

– Що?! – не зрозумів хлопець.

– Вітаю тебе, скоро ти станеш батьком! Тільки знай, що це все заради Світлани, вона чекає дитину, їй не можна хвилюватися.

– Як? Вона говорила … я не хочу дітей! Ні …

– Так, Юра, це твоя дитина, давай домовимося так, я нічого не буду розповідати, а ти оточи свою майбутню дружину любов’ю і турботою поки вона чекає малюка.

– Ні, я не одружуся з нею, діти не входять в мої плани!

– Ти продаси машину і повернеш все гроші, а інше вважай нашим подарунком до весілля. І моя тобі порада, більше не робити подібних помилок!

***

За літом пролетіла осінь, і ось перші пухнасті сніжинки торкнулися землі. В кінці листопада я дістала свою шубу з шафи. Тільки от не було в моїх очах ні краплі радості. Так, я йшла по засніжених вулицях і читала в очах чоловіків захоплення, блакитна норка мені дуже пасувала. Але … раптом мені згадалася Юля, її затишна квартирка на першому поверсі в тіні берізок. Затишна кухня. Мене не покликали на весілля, і більше жодного разу Юлька мені не подзвонила.

В цю мить слова чоловіка з приводу моєї дурної покупки здалися пророчими …

Шуба і захоплені погляди мені вслід не коштували нашої дружби. Як же дорого вона мені дісталася, і справа зовсім не в грошах.

Що ви думаєте з цього приводу?

Напишіть нам в коментарях у Facebook!

Ira
Content Protection by DMCA.com
Loading...

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам:

Adblock
detector