Мені досі не вкладалося в голові, що це кінець. Довгих 15 років шлюбу чоловік зміг перекреслити за одну мить. У нас син та дочка. А він проміняв сім’ю на якусь дівку, що думає ніби весь світ крутиться лиш навколо неї.
Але навіщо так сильно побиватися через те, що він пішов… Головне, що сама здорова і діти не хворіють. А там якось владнається.
– Бачила я ту королівну! – жалілася мені сестра колишнього. – Нігті, вії й волосся нарощене, губи силіконові й напевно не тільки губи.
– Мені байдуже! – холодно відповіла. – Він зробив свій вибір.
А сама плачу ночами який вже день. Діти вже звикли бачити моє сумне обличчя, що повертається з роботи і йде на неї.
– Як він міг?
Пам’ятаю ми нещодавно йшли з ним у метро. Ще до того, як я дізналась про коханку. Там збоку стояв різдвяний ярмарок. Точніше будки, які ще не встигли розібрати. А поруч сиділа гарненька кішечка з рудими плямами й великими очима. По великому животику було зрозуміло, що вона чекає на кошенят. Я зупинилась.
– Ти чого стоїш? Ходімо, на роботу спізнишся! Що там, кіт? Всіх не спасеш! – різко сказав чоловік і пішов далі.
– Так, всіх не спасеш! – подумала я і пішла слідом за ним. Та більше та кішка не йшла мені з голови. Я бачила її щодня, напевно вона спала у тій будці.
А потім розлучення, сварки, сльози, істерики. Весь світ не був мені милим.
– Мамо, може хоча б трохи щось з’їси? – просив мене чотирнадцятирічний син, а дочка такими ж благальними очима дивилась на мене і ніби просила не падати духом, зараз їм усім непросто.
– Добре! – видавала з себе посмішку я, старалася бути веселішою.
Розумію страх сина, у його друга схожа ситуація. От тільки мама не справилась зі стресом, почала випивати. Кілька місяців їхнє життя нагадувало суцільний жах. На щастя вона зуміла зупинитись.
– Всіх не спасеш! Всіх не спасеш! – лунала фраза чоловіка в голові щоразу, як я спускалась сходами в метро і дивилась в очі тієї втомленої кішки. – Напевно її скоро хтось помітить і забере собі! Вона ж така гарненька!
А одного дня сталося незворотне. Ті будки чи хтось підпалив, чи сталось якесь замикання. Але вони згоріли. Я боялась, що з кішкою могло статися страшне. І ще з більшим страхом йшла своїм звичним маршрутом в метро.
І побачила її. Цілу й неушкоджену. Кішка скрутилась у самому кутику сходів, щоб здаватися непомітною. Видно йти кудись у неї не залишилося сил.
– Ти стала такою ж непотрібною як і я. – глянула я не неї. – Всіх не спасти! Ну і чому її досі ніхто не забрав? Невже люди не помічають її? Чи всі думають так само як я зараз, що всіх не спасеш?
Я бачила її ще наступних кілька днів. І так само дивилась у її очі, але проходила повз.
Ввечері мені подзвонила свекруха. Почала розказувати, що варто зараз спокійно поділити майно. Я жила у своїй квартирі, ще до весілля. А от на подаровані гроші з весілля чоловік купив собі дачу, любив рибалити, от тільки нас з дітьми туди відвіз всього кілька разів.
– Ну то буде чесно, якщо ти відмовишся від дачі. У вас же більше нічого спільного немає, а він іпотеку взяв. Він же не збирається претендувати на твою квартиру!
Я погодилась на все, що вона сказала. У мене не було сил сперечатися, я хотіла бодай трохи зберегти своїх нервів.
Мимоволі проскакували спогади з нашої з ним останньої зустрічі. Як він поспіхом збирав речі, щось бурмотав про розлучення, що не може всіх зробити щасливими, що у нього тепер нове життя. Я слухала це і розуміла, що це кінець, кінець моєму щасливому життю. Знову проплакала цілу ніч.
А зранку знову на роботу. Знову та кішка! Вона навіть почала дратувати мене! Чому її досі ніхто не забрав? Невже всім байдуже? Вона сиділа скрутившись на краю сходів, щоб нікому не заважати. Вона нікого нічого не просила, не нявкала, не ходила. Сил не було.
З кожним кроком я наближалась до неї все ближче. Раптом мене у спину хтось штовхнув і крикнув:
– Швидше там! Чого повзеш! А там, кіт! Ну то штовхни його!
То була велика товста і нахабна жінка. Я зупинилась над кішкою, тримаючись за поруччя, але не стала її проганяти.
– Ти що, не чуєш мене? Дай пройти! Або пропусти, я сама її прожену! – горланила старуха. – Давно треба викликати службу вилову, невідомо чого ті люди чекають! Бардак!
– Всіх не спасти! – прокручувалось у голові голосом чоловіка. І тут мене просвітило. – Якщо неможливо врятувати всіх, то і нема сенсу допомогти хоч комусь. Ось, що означала його фраза: “Я не можу зробити вас всіх щасливими, отже я не хочу стримувати свої бажання, можна ж прожити життя іншої людини, навіть власних дітей. Пройти без страху і докору. Тому які тут діти, коли вони заважають жити з коханкою.”
– Та пішов ти! – крикнула я. – На тобі одному весь світ не зійшовся! Ця кішка точно як я. Вона стала комусь не потрібною разом зі своїми дітьми, як я. От її і викинули напризволяще. І тепер вона забивається у кут, як і я від тієї втоми і розчарування.
Я більше не думала. Акуратно взяла її на руки і засунула під куртку: “Тихо, маленька. Бачиш, щось тут надто розкомандувались.”
– Правильно! – прозвучало тим же гнівним голосом старої. – Тільки треба було ногою копнути, навіщо руки вимазувати!
– Жіночко! Закрийте ваш рот і саму себе копніть, будь ласка! – холодно і строго сказала я, що та аж заклякла від несподіванки й пішла собі.
Коли я йшла додому, то емоції трохи вщухли.
– Боже, навіщо я взяла її? Вона ж брудна. А що, якщо в неї лишай чи глисти? Що це з нею?
Кішка заплющила очі і не ворушилась. Вона давно не опинялася в теплі, її розморило та безсилля робило своє.
– Мамо, а що з тобою? – здивовано глянули на мене діти.
– А що таке?
– Ти знову посміхаєшся! Щось сталося!
Не дивно, чому вона так відреагували. Адже звикли, що я постійно пригнічена. Зрештою нічого катастрофічного не сталося! Це просто розлучення! Морально все погано, тут спору нема. А фінансово і фізично? Я цілком зможу забезпечити дітей сама! Чоловік по праву платитиме аліменти, все буде добре. Головне, що всі живі, здорові.
– Від сьогодні у нас житиме кішка! – я розгорнула куртку і показала їм білу мордочку.
– Ого! Вона, що ще й кошенят матиме? – раділи діти?
Через годину чиста і висушена кішка спала на кухні у картонній коробці, а діти схилилися над нею, гладили її безперестанку. Я ж готувала святкову вечерю.
– А в честь чого свято? – спитав син.
– Ну як? У нашій сім’ї поповнення! Новий пухнастий друг.
– Разом зі своєю сім’єю! – хіхікнула дочка.
– Точно! То чому б нам не відсвяткувати з’єднання двох сімей? Їй ще потрібно кличку придумати. В кого які варіанти? – посміхалася я. Я вперше за довгий час знову відчувала себе щасливо.
Вночі кішка прийшла до мене. Дуже акуратно вискочила на моє ліжко, вмостилася збоку і ще деякий час дивилась мені в очі, ніби промовляла: “Я теж бачила тебе біля метро. Я відчула, що ти мене забереш, але в якусь мить, я засумнівалась”. І ми мирно заснули.
Наступного дня до мене подзвонила мама.
– Як ти, доню? – вона дуже хвилювалась за мене і старалася всіляко підтримати.
– Мамо, все добре! Мені вже набагато краще!
– Справді! Це ж чудово, радість то яка! Ти що, приймаєш заспокійливе?
– Ні, у мене є свої особливі “ліки проти депресії”. Приходь, покажу.
Через годину мама переступила поріг квартири, а їй на зустріч вибігла наша Муся.
– Кішка? Ти серйозно? – посміхнулась мама. – Твій батько їх просто обожнював, напевно тобі теж та любов передалась!
– Може! Ти знаєш, я зрозуміла, що все своє життя хотіла завести кота! І от, знайомся, наша Муся.
– Ой, дитино. Якби ж я тільки знала, що тебе ощасливить кіт, то одразу принесла б тобі кілька штук! Чого ти зразу не сказала? – вони розсміялися, обнялися і пішли пити чай.
А у вас є домашній улюбленець?
