Історія нашої героїні дуже трагічна. Чоловік покинув її, зрадивши із найкращою подругою. До того моменту у подружжя все було чудово. Жінка вважала себе найщасливішою у світі: коханий, маленька донечка. А потім хвороба підкосила дівчину. Та перестала ходити. Замість підтримки від законного чоловіка отримала тільки докори. Навіть не вислухавши відповіді, зібрав речі, стукнув дверима і пішов назавжди.
Ще рік тому ви б, повірте, і не впізнали цю пані. Активна, життєрадісна, з великими амбіціями та планами на життя остання впевнено рухалася до своїх цілей. А сьогодні вона сама. Залишилася тільки купа проблем.
Колись гори були по коліна, а тепер спуститися з п’ятого поверху й дійти до магазину – величезна проблема. Тай до візка не так легко звикнути. Зараз з цією нелегкою справою допомагав сусід Іван Васильович. Хороший чоловік, тільки й у самого через вік сил не так багато.
Тож як-не-як дісталася до першого поверху і рушила в магазин. Дорогою жінку окликнули.
– Вероніко? Це Ви?
– Здрастуйте, Андрію Сергійовичу.
Це був її колишній директор, допоки Вероніка не залишила роботу через декрет.
– А куди Ви зібралися?
– Та за продуктами в магазин.
– То давайте допоможу?
Відмовлятися жінка не стала.
– А Ви тут яким вітром?
– Та машина заламалася. Ото й шукаю автомагазин.
– То ж не дуже далеко від нас. Через п’ять будинків звідси.
Скуплятися знайомі пішли разом. Андрій навіть допоміг Вероніці дістатися до квартири, щоб та не мучилася самотужки. Жінка здивувалася, коли чоловік розклав продукти і взявся готувати обід. Оце-то дивина! У її ж колишнього й не допросився б.
– Я просто люблю готувати.- констатував гість.
Обід і справді був напрочуд смачним.
Коли директор покидав дім Вероніки, то пообіцяв, що ще загляне якось, бо не гоже залишати її самою – раптом поміч якась знадобиться.
Двері зачинилися – жінка розплакалася. Пригадалося минуле. Колишній чоловік сам вибрав її. Весілля було скромним, зате атмосферним. Жили спочатку у свекрухи, а тоді з’їхали. Тоді вагітність. Дитина… Що ж далі пішло не так…?
Наступного дня Андрій повернувся – не збрехав. Після вечері той поділився і своєю історією. Минулоріч він утратив маму, яка хворіла кілька років. Доглядати за нею доводилося саме йому. Вероніка зніяковіла, бо колись, не знаючи всього, сміялася з такої “м’якотілості” директора. Спіткало чоловіка й нещасне кохання. Так він і залишився один.
З того дня Андрій заходив до знайомої щодня, доглядав за нею, допомагав. Жінка почала одужувати. Вирішила повернутися до спорту, який закинула через недуг. Вдень усе було чудово, а як тільки Андрій зачиняв за собою двері, на Вероніку знову находили спогади. Згадувалася і подруга, що вкрала коханого, начебто допомагаючи по господарству, і свекруха, яка забрала дитину, і зрадливий чоловік. Але слід було гнати погане зі свого життя.
Згодом колишній директор запропонував дівчині одружитися. Виявилося, що вона йому завжди подобалася, але через нелюбов до службових романів чоловік мовчав.
Весілля домовилися зіграти тільки після того, як наречена вилікується. Так і почався її важкий шлях боротьби з недугою.
Так минуло пів року – і трапилося диво. Дівчина почала ходити, хоч і з допоміжною опорою, але це все одно прогрес.
Весілля відбулося. Наступного дня молодята забрали доньку Вероніки у її колишньої свекрухи.
Минув рік. Андрій звільнився, відкрив свій ресторан, купив ділянку за містом і разом із сім’єю вирішив збудувати там власний дім.
А на хороше – всі гожі, тож за класикою жанру навідався до Вероніки її колишній чоловік. Вигляд мав не дуже. Життя у нього, виявляється, не склалося: почав пити, залишився самотнім. От його мама й порадила повернутися в сім’ю, бо ж там усе готове. Жінка тільки розсміялася. Нічого спільно мати з ним вона не бажала. У неї тепер нова сім’я. У неї тепер усе гаразд…
Які емоції викликав у Вас прочитаний текст?
Чому на Вашу думку випадки подружньої зради трапляються так часто?
Чи доводилося Вам особисто стикатися з подібними проблемами?
