Я одружилася з Остапом. Ми – люди дорослі й одразу почали думати про свою квартиру. Жити з батьками не хотіли, тож узялися за це питання наполегливо. У кожного трохи заощаджень, певну частину позичили у рідні, трохи підзаробили. І нарешті живемо у власному домі. Квартирка маленька, зате затишна і своя, що найголовніше у цій розповіді.
Далі почалися інші клопоти. У сімейному гніздечку слід було зробити ремонт. А це половина вартості самого житла. Ясна річ, що таких грошей ми не мали, тож нашвидкуруч де-не-де підклеїли шпалери, підфарбували стелю. І почали думати про повернення боргів.
Тоді якось до нас завітала свекруха. Побачила воно весь наш “недоремонт’. У нас тоді ще замість штори на вікні різнобарвне простирадло висіло. Це для неї, напевне, як червона ганчірка для бика було. Вона спочатку посварила нас, тоді за серце схопилася, пожаліла дітей своїх бідних і пообіцяла, що віддасть свої штори, які в неї і так у шафі лежать. Мовляв, от і дочекалися свого часу. Я тоді тільки зраділа.
Потім навідалася і моя мама. Оглянулася. Подивилася на це все і зробила висновок, що квартира у нас якась не дуже затишна. Та й штори старі якісь. Але підбадьорила нас тим, що скоро трохи заробимо і все до ладу приведемо.
Крім мене, до слова, у моїх батьків дітей більше немає. Одна доця. Втім, дива не сталося і допомагати вони нам не почали. Кажуть, якщо ми дорослі та самостійні, то слід такими залишатися до самого кінця. А річ у тім, що у мене є тітка. Це татова молодша сестра. Молоденька ще. Майже одного віку зі мною. Олесею звуть. Мати їхня померла вже давно, але сина вона просила, аби той до кінця власного життя допомагав сестрі. Олеся була пізньою дитиною. Їй ще світ треба пізнати. Так квартира у спадок до тата перейшла. Повністю. А він уже мав нею сам розпорядитися. Але так, щоб нікого не образити.
Тато заповіт старенької виконав. Вони з мамою про Олесю більше турбуються, ніж про мене. Допомагають. Шкодують. Її нещодавно чоловік з малим дитям на руках кинув. От батьки й бідкаються. Усе тільки для неї роблять.
Я сама на власні вуха часто чую, як мама татову сестру вихваляє. Каже, гарно та вишиває та ще й заробляє на цьому.
Ось незабаром мав бути мій день народження. Чоловік намагався розпитати в мене, що я хочу, аби мені подарували. Я довго не думала. Сказала, що нам потрібні нові штори. Ото й усе. Це ж також задоволення не з дешевих. Коханий тоді тільки розсміявся. Намагався вмовити вибрати щось інше, але я стояла на своєму. Тож він і погодився. Сказав вибирати, які захочу. Весь подарунок обійшовся нам ледь не у 5 тисяч гривень.
Принесли додому. Повісили. А вони ще й задовгими виявилися. Пожалілася я мамі, а вона мені:
– Принеси нам. Я Олесі віддам. Вона все зробить.
Ну я й погодилася. Чом би й ні.
Так і зробила. А ввечері Олеся мені повідомила, що з мене 500 гривень. У мене ледь щелепа не відвалилася. Я ж думала, що це мені даром обійдеться. Але нехай так і буде. Домовилися, що обміняємося через два дні. Але замість штор я отримала ще один дзвінок. Дівчина заявила, що там дуже клопітка робота й вона нічого не встигає. Треба дещо докупити й це також коштуватиме мені кілька сотень. Цього разу я не мовчала. Сказала, що аж надто дорогі в неї послуги. Тітка тільки обурилася. Сказала, що це ще дешево. Для рідні ж старається.
Так минув цілий тиждень. Хоча я попросила якнайшвидше. А гроші, до слова, довелося їй на картку перерахувати. Ніби без них машинка швейна не запрацює. Я вже й не чекала, але мама все ж таки принесла ті злощасні штори від Олени. Ну, робота справді була виконана на славу. Але час та ціна.. Пожалілася на це неньці. А та на мене ще й насварила. Запитала, як я можу жаліти грошей тітці, якщо вони їй зараз так потрібні. У неї ж дитя маленьке.
Мене це також образило. Таке ставлення рідної мами не побажаєш нікому. А ввечері в гості завітала свекруха. І не з пустими руками. Посміхнулася і вручила мені маленьку шторку на кухню. Ще й з кольором вгадала. І, як виявилося, небагато заплатила.
Я подякувала жінці. Це і справді був приємний жест. Від цього на душі так тепло стало. А потім я ще пів ночі сиділа на кухні, дивилася на свій подаруночок і думала: як це в житті буває, що чужі люди ставляться до тебе краще, ніж рідна мати.
Що думаєте про вчинок свекрухи?
А як щодо ставлення рідної матері до власної доньки?
Чи зустрічали підтвердження думки, що чужі люди часом кращі за близьких, на власному досвіді?
