Три місяці тому у нас на роботі зявилася нова співробітниця. Це була молода дівчина, яка тільки закінчила інститут. Вона принесла з собою календар зі смішним кошеням і жовте горня.
– Це державна установа. Тут все серйозно, – невдоволено казали співробітники.
– Про це у правилах нічого не сказано, – весело відказувала дівчина.
За місяць її роботи у нас зявилися квіти на підвіконнях і ще десяток кольорових горнят.
– Досвіду бракує цій молоді, – їй співчутливо казали.
– Зате для молодих всі шляхи відкриті, – усміхалася вона у відповідь.
До нас і раніше приходили такі завзяті працівники, але вони швидко втрачали свій ентузіазм. А їй вдалося змінити навіть нас.
– Ірино Степанівно, у вас такі неймовірні очі! Мабуть, це завдяки туші. Поділитеся секретом?
– Та я без макіяжу, – ніяково відповідала жінка.
– То це природня краса? Я вам так заздрю!
– Та ж яка там краса…
– Кажу вам! Хіба ви раніше не чули таких компліментів?
Після цієї розмови жінка почала фарбуватися кожного дня, а Оленка завжди це помічала.
– Олено Григорівно, може ви підкажете мені, як користуватися цією програмою?
– Та краще Олю попроси, бо я сама з нею не дружу.
– Вона відійшла кудись. Мені ж зовсім трішки.
– Гаразд, сідай. Зараз глянемо.
Через десять хвилин вони у всьому розібралися.
– Не знаю як вам дякувати! Ви так допомогли мені! Наступного разу ви підкажете мені знову, якщо я чогось не буду знати?
– Звісно, якщо зможу.
А наступного дня в Оленки на столі лежала книга по роботі з комп’ютерами.
Без перебільшення можна сказати, що на нашу роботу прийшло щастя. Дівчина змогла змінити наші переконання і перемалювати сірі будні у кольори веселки. Ми нарешті відчули себе потрібними.
Олена пропрацювала у нас рік, а потім їй довелося звільнитися через тяжку недугу сина. Йому потрібна була операція закордоном. Навіть стереотип про те, що мати хворої дитина не повинна бути щасливої, Олені вдалося розвіяти. Йдучи з офісу вона сміялася і на прощання сказала:
– Дівчата, ви всі класні! Не забувайте сяяти кожного дня!
А вас надихають такі люди?
