У ніч на суботу ми не могли заснути. Сусіди щось святкували, з музикою і жіночими криками. Раніше завжди було тихо, а тепер раптом загриміло. Та ще й як. Репери ніби виступали прямо в нашій кімнаті.
Радянський панельний будинок – тут я оцінив всі його гідності.
Подруга каже: «Сходи до них». Та не треба, відповідаю, напевно, день народження. Можуть же люди раз на рік відпочити по повній.
Ми накрилися подушками та ковдрами. Не допомагало. Репери топталися по нас, а дівиці верещали як відьми. В ту ніч ми майже не спали.
Ілюстративне фото. Зображення не є документальним підтвердженням описаної ситуації.
Похмурим ранком затихло. «Ось і все, – подумав я, виходячи на кухню. – Можна жити».
І одразу зверху пролунав хмільний дівочий крик: «Е, ну врубай давай!»
Знову ці репери. Знову тупіт і крики. Сил у них було багато, дуже багато.
Слідом на кухню вийшла подруга: «І що будемо робити? Я більше не витримаю цього …»
Чесно скажу: мені було трохи лячно. Я ж не знав, хто там, може, бандити з величезними стовбурами. Дзвонити в поліцію? Але ж уже день, час, коли шуміти дозволено. Я подзвонив старшому по будинку. Той пояснив: квартира здається. Раніше жили тихі люди, але тепер в’їхали нові, вдіяти нічого не можна.
Подруга дивилася болісно. Я нехотячи рушив вгору по сходах. Мені довго не відкривали, не чули дзвінка. Нарешті, двері відчинилися. На порозі стояв хлопець у спортивних штанах, неголений, з пляшкою пива:
– Чого тобі?
– Вибачте, але ви б тихіше …
– Та пішов ти!
І захлопнув двері.
Що я міг зробити? Я не вмію з такими спілкуватися. А внизу мене чекала нещасна подруга, вона випила таблетку від головного болю, вона хотіла спокою.
Я спустився до себе, натиснув дзвінок сусіда по майданчику. Дяді Колі. Дядя Коля в цьому будинку з самого початку, всіх знає. Йому років 65, добродушний чоловік, турботливий дід, тихий пенсіонер. Вигулює по три рази на день маленьку собачку. Ми з ним відразу потоваришували, часто говоримо, коли стикаємося. Про політику, про те, про се. Дядя Коля мудрець.
– Доброго дня! – кажу. – Хочу порадитися.
І розповів про все.
– Ага! – відповідає дядько Коля. – Ясно. Ну йдемо.
– Куди?
– До них.
– Так вони нас пошлють.
– Подивимося.
І ми знову дзвонимо у двері. Відкриває той же, нахабний, з пляшкою:
– Ну?
– Музику прибери! – каже дядя Коля.
– Пішов ти, діду!
Тут дядя Коля швидко і точно завдає удар. Такий, що пацан відлітає в глиб коридору. Пляшка вислизає, закручується на підлозі.
Я сторопів. І розумію: зараз нам гаплик. А дядя Коля, тихий пенсіонер, входить у квартиру. Тільки обернувся до мене:
– Ти тут постій.
І крізь дверний отвір я спостерігаю кіно.
З кімнат вискочили відразу двоє хлопців. Дядя Коля швидко поклав одного, ногою дав другому. Обидва впали. Дядя Коля бере табуретку, відкручує ніжку, крокує далі. Лисий, він став схожий на Брюса Вілліса, коли того дуже розсердять.
Вискочив ще один, здоровань. Бац, бац! – лежить.
Решта накидаються на дядю Колю втрьох. Але табуретна ніжка в руках дяді Колі страшніше нунчаків.
Вибігла блондинка, верещить: «Вбивають!»
Дядя Коля їй, спокійно: «Що ти кричиш? Іди виключи музику».
Через пару хвилин була тиша і четверо інвалідів.
Дядя Коля переступив через тіла, строго наказав:
– І щоб більше без дурниць. – відкинув в сторону табуретну ніжку.
Ми спустилися вниз. Я мовчав. Я був ошелешений. Я ніби побачив бойовик Тарантіно і Джекі Чана, але наживо.
Дядя Коля посміхнувся:
– Вибач, ну не розуміють вони по-іншому. Все, відпочивайте. А мені треба з собакою гуляти.
Я тут же зателефонував ще раз старшому по будинку. І запитав: а наш дядя Коля – він взагалі хто? Той посміхнувся:
– Коля? Пенсіонер. А за радянських часів був військовим. Тільки непростим військовим. Багато їздив у відрядження. Але чим займався – ніколи не розповідає.
… Сусіди зверху з того часу стали дуже тихими. У ліфті зі мною люб’язно вітаються. А добродушний пенсіонер дядя Коля так і вигулює собачку по три рази на день.
Спосіб, який допоможе розваритися гороху за 10 хвилин без попереднього замочування
– Максиме, ти серйозно покликав їх усіх? – Це ж виписка. Мама образиться. – Я після пологів. Я ледве стою. – Вони на п’ять хвилин. Біля входу в пологовий уже стояли шестеро.
– Ви Люба Сагайдак? – Ну я. – Я від юриста. Квартира на Троєщині. Після Поліни Кравець. Вона все заповіла вам. – Мені? – Вам. Ви єдина в заповіті. Люба мовчала так довго, що в слухавці перепитали: – Алло?
Мамин рецепт: вчора ввечері зробила маску, сьогодні виглядаю блискуче! Вистачило 2 інгредієнтів для щастя …
– Приспати. – Що саме? – Його, – жінка смикнула повідець. – Поки не пізно. Цуценя стояло біля її чобота і гризало край моєї штанини. Хвіст ходив, як двірник по льоду.
Встигни на піку цвітіння: заповни літрову банку рослинною олією і фіолетовими квітами
Бабуся навчила мене робити садових лебедів. Ви ніколи не вгадаєте, з чого!
– Я ж тобі казала: не буде із неї господині! – не вмовкала свекруха, але і я стояла на своєму: “Де ж таке бачено, щоб гості мили за собою посуд?”
Ось так дбають про життя мешканців закордоном! Добірка з 16 фото, на яких зображені креативні, а головне – дієві ідеї для комфорту в місті
Фотограф подорожував 20 місяців у пошуках найкрасивіших і унікальних місць на землі
7 шедевральних фільмів, з високим рейтингом від критиків
Спасибі за те, що виховали для мене такого чудового чоловіка
Сучасний манікюр для ідеального образу
Казка в реальності: історія кохання після тяжкої втрати
Невістка хотіла відвести свекра у дім пристарілих. Та після розмови дочки з дідусем одразу передумала
Жінка усиновила двох дітей з різницею в рік, а виявилося, що вони рідні брат і сестра
«Незатишна ти собака, і шерсть від тебе і запах, – примовляла господиня. – Йшла би ти і не поверталася»
Танець тисячі рук
У мене пішло багато років і сил на те, щоб переписати жіночі ролі в сценарії мого роду. Ролі дівчаток-селянок, у яких був такий собі старт
