Син каже, що наш обов’язок – забезпечити йому нормальне житло, в іншому разі батьки йому не потрібні

Він у нас єдина дитина в сім’ї. Мені 40, чоловікові 45. Синові недавно стукнуло 23. Місяць тому заявив, що хоче жити окремо від нас, мовляв, не маленький вже, набридло стирчати у мамки з татом під боком.

Ми і не проти, тільки раді, що подорослішав і захотів самостійності. Ось тільки він вимагає від нас квартиру.

В орендованій жити не хоче, на свою поки заробити не може – куди йому, тільки недавно з універу випустився. Він ріс у нас в гідних умовах, забезпечували його всім необхідним.

Ми з чоловіком небагаті, отримуємо не надто багато, але на життя ніколи не бракувало. Самі не скаржилися, і син не скаржився. Ситий, взутий, одягнений, кишенькові витрати завжди виділяли. Намагалися давати йому завжди все найкраще, часом і на шкоду собі.

Живемо у своїй двокімнатній квартирі, житло хороше. У нього кімната своя, ніхто до нього не лізе і не заважає. Хочеш – друзів приводь, хочеш – дівчину, ніхто тобі поганого слова не скаже. Взагалі завжди давали з чоловіком йому максимальну свободу. Думали, що ми хороші батьки, «ліберальні», так би мовити. Ось до чого цей лібералізм довів. Тепер син зажадав розміняти нашу рідну двокімнатну квартиру на дві однокімнатні, так роз’їхатися: не хочеться йому, бачте, в одному будинку з батьками жити.

Намагалися поговорити з ним спокійно, обговорити ситуацію, пояснити все – як у нас завжди все в родині і вирішувалося, тихо-мирно, без скандалів і істерик.

Говорили, що ще не факт, що взагалі вийде розміняти наше житло на дві хороших однокімнатних квартири. Якби ще у нас трикімнатна була. Та й вважаємо з чоловіком, що він сам повинен заробляти собі на житло. Дорослий мужик вже, все, дитинство скінчилося. Ми дали йому все, що могли, далі нехай сам на ноги встає. Тим більше якщо вже йому так закортіло пожити дорослим життям.

Намагалися нормально поговорити, але куди там – влаштував такий скандал, що мама не горюй. Каже, мовляв, це наш обов’язок – забезпечити йому нормальне житло, а раз ми навіть цього не можемо дати, то на біса ми взагалі його народжували, і яке право маємо називатися батьками! Ось вона, подяка за все те, що ми для нього зробили …

На тому й закінчили. Посварилися серйозно, син тепер дивиться вовком і не розмовляє. Чоловік упевнений, що ми правильно вчинили, говорить – нічого, перебіситься. А я тепер і не знаю. Може, в чомусь син був і правий? Раз вже ми взяли на себе відповідальність за дитину, то повинні забезпечувати його всім, і житлом в тому числі, а не кидати в дорослому віці. Ну що він зараз сам, молодий і зелений, заробить? Самі знаєте, яке життя нині пішло. Складно зараз, не те що раніше. А ми з ним так … Не знаю я.

З іншого боку, і з дому щось його ніхто не жене, живи в рідній хаті, скільки хочеш, в нормальних умовах, ніхто тебе не чіпає і слова не скаже! А йому подавай все і відразу – свою квартиру за наш рахунок, просто тому, що одному пожити хочеться, як цар у палацу. Не знаю, товариші, не знаю. Не дає мені спокою все це. Може, не на порожньому місці все це сказано було, і дійсно з нас хороших батьків не вийшло …

Ira
Завантаження...
Cikavopro.com
Adblock
detector