Лікар втретє зателефонував до матері Галинки.
– Ви прийдете? Галя дуже хоче вас побачити.
– Ви ж казали, що вона довго не проживе – чоловік зрозумів, що дочка була для неї неважлива, вона зовсім не переймалась її станом.
– Я не можу знати точно. Вона помре. Діагноз смертельний. Та коли саме, я не знаю.
– Добре, прийду на днях.
Дівчина сиділа в палаті, обійнявшись з маленьким ведмедиком. Лиса голова. Бліда шкіра. Як і інші діти, Галинка чекала свого судного дня.
– А мама прийде? – питалась.
– Звичайно прийде, сонце – відповідав лікар – Тобі вже потрібно лягати. Міцний сон запорука хорошого самопочуття.
– Але я на маму чекаю..
– Вона прийде, але не сьогодні. Тому засинай.
– Ну добре.
Лікар пішов, а Галинка не могла заснути ніяк. Дівчинка понад усе хотіла побачитись з мамою. Вона б забрала її біль і страх. Вона б витерла її мокрі від сліз щічки. Галина розглядала пейзажі за вікном і побачила там кота і сову.
Їй здалось, що вони почали говорити до неї.
– Чому не спиш? – запитав кіт.
– Мрію..
– Ти не здивувалась, що ми з тобою розмовляємо.
– Я здивувалась, що вас сюди так пізно впустили. Бо нікого не впускають.
– Галю, а ти віриш у казки? – спитала сова.
– Вірю…А в яку?
– Ми покажемо тобі, що таке казка. Про те, як дівчинка потрапила в країну чудес і знайшла собі друзів. Ходімо з нами..
– Але мені потрібно дочекатись мами..
– Мама буде рада, що ти опинилась з нами. Бо скоро до тебе прийде пані Пустота, та з нею не так цікаво, як з нами – каже кіт.
– А як я мамі скажу, що я з вами пішла?
– Ми їй листа напишемо…
– Галю, а ти знаєш, що таке смерть? – запитала сова.
– Знаю. Це день, коли я не проснуся.
– Галю, ти скоро помреш, але з нами ти будеш жити вічно.
– Але я ще не побачилась з мамою..
Кіт зі совою вийшли в коридор, а дівчинка встала і пішла за ними.
– Як потрапити в казку? – тихенько спитала дівчина.
– Треба вийти на вулицю.
– Але ми не одягнені. Простудимось..
– Вирішуй швидше, Галино. Пустота уже прийшла за тобою. Ми не маємо часу на роздуми.
Дівчинка побачила в коридорі темну тінь, їй стало страшно. Кіт крикнув до сови:
– Забирай дівчинку, а я відволічу Пустоту.
– Я хочу вірити в казку! Я знаю, як туди потрапити! Нам треба поїзд.
– Що ти задумала? – запитав кіт.
Галя підбігла до стіни, де був на мальований потяг, всередині їхали звірі. Вони весь час були добрі, та саме сьогодні змінились, вони оскалились, нагострили кігті, з рота капала слина. Галя настрашилась, вона побачила, як горобець летить у вікно і побігла за ним.
– Галю, стій! Що ти робиш! – кричала медсестра в коридорі.
Та було уже пізно. Дівчинка вистрибнула із вікна.
– Мамочкааа.. – було її останнім словом.
На столі у її палаті знайшли записку: ” Мамо, все добре. Я в казці”.
Малюнок на стіні наказали зафарбувати. Дивна смерть у дівчинки – цілий рік мучилась з лейкозом, а причиною гибелі став стрибок у вікно. Розбилась. Упала прямо на камінь. Вона бачила галюцинації. Та на жаль, ніхто в той момент не міг допомогти їй, не врятували…
Чим заслужила таку долю маленька дитина?
