– Досі не можу у це повірити! Моя колега по роботі купила собі путівку на море, зібрала речі та полетіла відпочивати. А сина залишила в місті! Мовляв, вона дуже втомилася та хоче провести відпустку сама. А мені так шкода її сина, йому вже 15 років, а досі далі бабусиного села не виїжджав. Хіба справжня мати здатна піти на такий крок? Де її совість? – бідкалася Валентина
Напарниця жінки, Василина, розлучена вже сім років, виховує сина. Колишній чоловік з дитиною не спілкується, аліменти платить від випадку до випадку. Розлучилися через його п’янки – власне, після розлучення чоловік в тому ж дусі і продовжує своє життя. Надії, як на батька, на нього ніякої.
У перші роки після розлучення Василина з дитиною дуже допомогли батьки – водили внука в школу, зустрічали, робили уроки, годували обідами, доглядали на канікулах.
Згодом жінка взяла в іпотеку квартиру в сусідньому з батьками будинку – зовсім вбиту, після пожежі, одні стіни. Набрала підробітків і важко працювала, щоб платити кредит і паралельно робити ремонт у своєму новому житлі.
Ні про які відпустки багато років Василина і не мріяла – працювала, і кожну копійку витрачала на квартиру.
Літні канікули її син постійно проводив в місті. Кілька разів за ці кілька років жінці вдалося влаштувати хлопчика в пришкільний табір, іноді син гостював на дачі у тітки, але більшу частину часу влітку був удома, під наглядом бабусі з дідусем.
Про подорожі мова не йшла: грошей завжди було обмаль.
До початку минулого навчального року Василина нарешті довела квартиру до нормального стану і переїхала туди разом з сином. Здавалося б, можна видихнути, але ні. Останній рік видався неймовірно важким. Доробляли ремонт, купувала меблі, платила іпотеку, а тут ще й на роботі почалися проблеми, та й здоров’я підводило.
Ілюстративне фото. Зображення не є документальним підтвердженням описаної ситуації.
На початку весни Василину відвезли на швидкій з гіпертонічним кризом, тиском за двісті, потім почалася низка нескінченних ГРВІ з ускладненнями, а в червні, коли столиця просто знемагала від спеки, жінка знову загриміла в лікарню – на цей раз з пневмонією.
Де вона її підхопила – загадка. Ну в офісі працював кондиціонер, так. Але ж в цьому офісі Василина далеко не перше літо, та й інших, хто б серйозно простудився, крім неї, не було.
– Просто чорна смуга якась! – зітхала Валентина. – На рівному місці знаходжу проблеми … Страшно жити! Мені ще іпотеку платити кілька років, а я вже вся розвалююся!
– Відпочити тобі треба, ось що! – сказала близька подруга. – Ось просто бери квитки – і на море! Хоч на тиждень! Тобі потрібна зміна обстановки. Вдома залишишся – не відпочинеш, навіть якщо на роботу ходити не будеш … Грошей немає летіти удвох з сином? Лети одна! Хлопець у тебе дорослий вже, нехай батьки за ним доглянуть …
Спочатку Василина відмахувалася, але в підсумку так і зробила – взяла квитки на літак і домовилася з батьками, що вони будуть пару раз в день перевіряти онука, благо живуть в сусідньому будинку, і забігти увечері нескладно.
– Я б нізащо так не вчинила! – міркує Валентина. – Не залишила б сина. Мені б і відпочинок був не в радість, якби я знала, що дитина моя вдома залишилася. Хлопець і так ніде особливо не був, нічого не бачив. Сидить все літо у квартирі, грає в телефон, друзі роз’їхалися. А тепер ось ще й мати відпочивати полетіла! Зозуля якась, а не мати …
Мати на море, а син в міській квартирі з телефоном – дійсно жахлива ситуація, як вважаєте?
Але син вже дорослий, самостійний. Здається, він розумів, що матері необхідна ця відпустка. Він може і їсти приготувати, пилюку витерти, посуд помити. А щось трапиться – дідусь з бабусею є під боком.
– Нехай вона насолоджується відпусткою. Поплаває на морі, позасмагає на сонці, – тихо відповів хлопець.
Хто не правий у цій ситуації? Ви підтримуєте такий вчинок Василини?
– Максиме, ти серйозно покликав їх усіх? – Це ж виписка. Мама образиться. – Я після пологів. Я ледве стою. – Вони на п’ять хвилин. Біля входу в пологовий уже стояли шестеро.
Телефон пискнув, коли Марина стояла біля каси. “Списання: 118 грн. Кава-Арабі”. Вона ще не встигла забрати стаканчик, як Стас подзвонив. – Ти серйозно? – Стас, я з Тімом на вулиці, він ревів, я замерзла.
“Вибач. Я йду. Я покохала іншого. Дітей лишаю тобі. На розлучення подам сама”. Олексій перечитав смс тричі. Потім ще раз. Того ж вечора подзвонив матері. – Мамо, Катя з Дімкою в тебе?
– Ти серйозно міняєш замки? – Серйозно. Марина поставила пакети на підлогу. – Мамо, там діти. – А тут моя квартира. – Ти ж дала нам ще тиждень. – Я дала п’ять місяців.
– Мамі на день народження ти купив каблучку, а мені – каструлю по акції? Андрій навіть не підвів очей від кави. – Не “по акції”, а хорошу. Німецьку. – О, ну тоді я зворушена.
– Замки я вже змінив. Свої гроші несеш не в дім – живи там, куди їх носиш. Надя навіть пакет на підлогу не поставила. – Відчини двері ширше. Це, між іншим, і моя квартира.
– Руки помий. І одразу за стіл, – Оля усміхнулася так, що Борис навіть куртку не зняв. – Що зламала? – Нічого. – Скільки треба? – Не гроші. – Тоді ще гірше.
Задача, яку пропонують на співбесіді у Googlе. Не всі здатні з нею розібратись!
– Ти серйозно подаєшся на геохімію? – мама кинула на стіл роздруківку з балами. – З такими результатами на біологію не йдуть тільки дурні. – Значить, буду дурною.
– Тільки не починай з телефонів у перший день, добре? – Ігор кинув свій смартфон на рушник і пішов у воду. Олена всміхнулась: – Я взагалі-то твоя дружина, а не митник.
– Ви Люба Сагайдак? – Ну я. – Я від юриста. Квартира на Троєщині. Після Поліни Кравець. Вона все заповіла вам. – Мені? – Вам. Ви єдина в заповіті. Люба мовчала так довго, що в слухавці перепитали: – Алло?
Син-підліток постійно злився на маму: за те, що вона стара, і ім’я дала йому безглузде
Ніколи не припиняйте бути хорошою людиною через поганих людей
– Ти серйозно купив квиток на ті числа зі сну? – Купив. А що? – Нічого. Просто смішно, що ти називав мене дурепою за гороскопи. Максим поклав телефон на стіл і мовчки показав фото екрана.
– Я йду. Не шукай. Доньку забери сам. З тобою їй буде краще. Записка лежала на столі поруч із недопитою кавою. Іван перечитав двічі. Потім набрав Таню. “Абонент поза зоною”.
– Ти що робиш? Постав його. Рудий пес завмер біля бака. У зубах – мокре сіре кошеня, дрібне, аж прозоре від холоду. – Воно твоє? – буркнув пес, не озираючись. Чорна кішка сиділа під навісом кіоску.
Віра подзвонила в двері й одразу прибрала усмішку з обличчя. Двері відчинила жінка в домашній футболці, за її спиною десь у квартирі сміялася дитина. – Ви до кого?
– Дмитре, твоя черга. Він узяв мікрофон, глянув на Олену, потім – кудись у зал. – Олено, ти добра. Занадто добра для мене. І тому я не хочу починати шлюб із брехні.
– Ти серйозно орендував увесь зал? – Не весь. Лише терасу. – А музиканти? – Ти ж казала, що ненавидиш “аби як”. Марина засміялась, але вже плакала. Олег став на одне коліно просто між столиками, підняв коробочку, і навіть чужі люди замовкли.
