Я беззаперечно найщасливіша жінка, адже я маю люблячого чоловіка і сама кохаю.
Щоправда, з його рідною сестрою у мене так собі відносини ще з першого дня.
Якщо серйозно, то я з першого дня у невістках, тому старалася показати себе, як хазяйновиту, працьовиту та дуже турботливу жінку. Навіть годила на городі допомагала максимально усе, що могла. Ніхто не зважав на те, що я дійсно хвора.
Так ще й, я працюю у лікарні, тому для його родичів я теж стараюся робити усе для того, аби вони не стояли у чергах, або ходили не до кваліфікованих спеціалістів.
Мене все одно не хотіли приймати до своєї сім’ї.
Мій чоловік має дві сестри та брата, які звикли користуватися його добротою.
Тільки уявіть, як це прокидатися від дзвінків таких родичів і знати, що чоловік точно виконає їхнє прохання, адже це близькі родичі.
Навіть у вихідні дні могли зателефонувати сестри і поставити перед фактом, що для них дуже важливо зранку поїхати в магазин.
Та найбільше мене хвилює той факт, що у всіх є свої сім’ї, чоловіки, діти. Чому турбувати мого чоловіка?
Ну і як тут не ревнувати його до рідні? Чому все так несправедливо?
Мені не те, що себе шкода. Мені шкода мого коханого, адже ним просто користуються.
Коли я питаю у нього для чого він так робить, чи він розуміє весь абсурд цієї ситуації, то він відповідає так:
-“Тобі ніколи не зрозуміти мене, адже ти у своїх батьків одна, а у нас велика та дружня сім’я. Будь ласка, не втручайся.”
Так ось, я з першого дня знайомства з чоловіком добре розуміла, як для нього важливо, аби у його сім’ї все було злагоджено та мирно, тому відразу попросила розповісти про кожного члена родини: про вподобання, традиції, хобі.
Перше, що мене дуже здивувало, то те, що вони на кожні свята релігійні, чи державні дарують один одному дорогі подарунки.
Не скажу, що я противник таких свят, адже даруючи, ти отримуєш Та все ж, для мене це досить незвично.
Ну самі подумайте, що для мене мати ще один бабусю з дідусем, дві сестри, брата, і 8 племінників, а і ще маму і тата. Коли у мене від народження є тільки мама і тато.
Так живемо вже два роки. Я стараюся для кожного підібрати дуже хороші подарунки, а мені ніхто нічого не підбирає. Дарують досить стандартні речі, а одна із сестер, взагалі нічого ніколи не дарувала. На весілля дозволила подарувати тільки маленький букет квітів і це при тому, що вони найзабезпеченіші у родині, бо мають хороший бізнес.
Мені болить за то, що я до неї горнуся, як тільки можу. Справді, я стараюся робити максимум. Захотіла без черги до найкращого лікаря в області? Будь ласка! Захотіла забрати мого чоловіка на цілий Різдвяний день і без мене? Будь ласка!
Як таке не оцінити?
Повірте, були ще і гірші ситуації, про яку зараз розповім.
Так склалося, що у мене різко погіршилося здоров’я і мені потрібно було лягати в лікарню, ясна річ, що про це знали усі в нашій родині. Коли я збігла в аптеку, то зустріла сестру чоловіка – Аню, яка з радістю повідомила мене про свою четверту вагітність.
Я привітала, все було досить мило, але мене вона так і не запитала про те, чи мені добре, чи мені погано – нічого, абсолютно нічого! Та ж знає, що я маю ось-ось лягати в лікарню.
За дві години після зустрічі з Анею, до мене зателефонував чоловік, він попросив взяти для його сестри довідку. Ну і як я маю себе почувати? Вона знає мій номер, але не телефонує, аби попросити самостійно?
Так, я почувала себе дуже принизливо.
Мені за декілька днів лягати під операційний ніж, а все, що цікавить цю жінку – довідки!
Відмовила їй у цій ведмежій послузі, бо не виходжу на роботу вже тиждень – взяла відпустку на місяць.
Минув місяць після мого лікування.
У старшого брата день народження і всі зібралися його привітати.
Ми коханим трішки запізнилися, але тільки зайшли до гостьової зали, то зрозуміли, що нас ніхто і не чекав, адже всі вже спокійно їли, сміялися і тому подібне, наче усього їм вдосталь і без нас – прекрасно.
Та чоловік вирішив, що мусить привернути увагу до нас і дуже голосно почав співати привітальну пісню, а всі інші нас підтримали, окрім однієї особи – Анни.
Вона дозволила собі просто встати і піти зі столу.
Питання: у неї все добре? Вона образилася на мене через те, що я не покинула свої справи і не поїхала на роботу, аби зробити їй довідку.
Абсурдно, чи не так?
Жіноча помста? Чи як це назвати?
Тепер, я твердо вирішила для себе, що допомагати Ані ніколи не буду, аж до того часу, поки вона мене не почне поважати.
А як зробили б ви на моєму місці?
